15 лютого святкує свій 75-річний ювілей прозаїк, поет-пародист, критик, перекладач, заслужений журналіст України Стороженко Павло Сергійович.  Народився він у селі Долина Диканського (нині Полтавського)  району Полтавської області.

          «У далекому дитинстві я страждав на піонерську простоту. Сприймав усе буквально. Не міг, висловлюючись пізніше освоєним терміном, абстрагуватися. Наприклад, тривалий час я щиро вірив, що в містах-героях живуть люди-герої. Тому їх, міста, так і назвали. Коли наш клас якось повезли на екскурсію в Київ, я з поважливою увагою роздивлявся людей: он стоїть міліціонер-герой, а в дворі, в пісочниці, граються діти-герої…», – згадував наш земляк у своєму блозі. 

1965 року Павло Сергійович закінчив Крюківський машинобудівний технікум (м. Кременчук). З 1966 по 1969 роки він перебував у лавах Радянської армії. У квітні-червні 1966 року Павло Стороженко працював електрогазозварювальником на Полтавському заводі «Знамя».

1974 року майбутній письменник закінчив філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту ім. В.Короленка. Потім працював учителем російської мови та літератури в Диканській середній школі Полтавської області.

      

          Тож у журналістику наш земляк прийшов уже цілком сформованою особистістю, на четвертому десятку років. Усі, хто працював з Павлом Стороженком у різних редакціях, обов’язково розповідають про його відповідальне ставлення до журналістської праці: чи то написання авторських матеріалів чи власне редакторська робота. «Ретельність» – це слово особливо полюбляє Павло Сергійович, бо попри все цінує старанно виконану роботу. Таке ставлення до праці далося йому з дитинства від дідівських ще навичок «робити все до ладу».

        На журналістській роботі Павло Стороженко – з червня 1977 року. Він був завідувачем відділу листів і фейлетону обласної газети «Комсомолець Полтавщини», кореспондентом журналу «Перець», головним редактором незалежного вісника «Демократична Полтавщина».

Наш земляк болісно пережив закриття журналу «Перець». Він дружив із кількома журналістами «Перця», учився в них, бо був молодшим. Дуже поважав і тодішнього головного редактора Федора Маківчука. Якось на одному зі щорічних семінарів фейлетоністів він публічно похвалив Павла Сергійовича: «От дивіться, серед нас сидить відомий фейлетоніст Павло Стороженко. Ви про нього іще почуєте!» Оту похвалу гуморист несе з собою все життя.

        Якось сиділи в кабінеті Федора Юрійовича, усі чаркували, а Павло Сергійович на ту пору вів тверезий спосіб життя, тому попивав «Кока-колу». Головний редактор, будучи дуже спостережливим, вмить це помітив і з осудом глянув на колегу: «Ви, мабуть, і на рибалку не ходите?» На його думку, це був найнижчий ступінь людського падіння. «Щодо рибалки, то моя журналістська професія вбила чи не всі побічні захоплення – вони відпали якось самі собою, бо виходить так, що ти плануєш своє життя тільки в цьому руслі», – згадував Павло Стороженко в одному зі своїх інтерв’ю. Хоч з дитинства він любив риболовлю – брав шматок хліба, трохи сала й часто ночував біля річки на піску, що нагрівся від вогнища.  

       У 1980 році наш земляк заочно закінчив відділення преси, радіо і телебачення Вищої партійної школи при ЦК Компартії України.

       У 1992-1994 роках Павло Сергійович працював консультантом по зв'язках з пресою, політичними партіями і громадськими організаціями Полтавської міськради.

      Павло Стороженко – це ціла епоха в сучасній історії «Полтавського вісника», адже працював редактором тижневика цілих 10 років (з серпня 1994 по вересень 2004 року). Це був період розквіту газети, яка першою перейшла на комп’ютерний набір і верстку, на офсетний друк, почала виходити в кольорі. «Полтавський вісник» входив тоді до трійки регіональних видань України з найбільшим тиражем (виходив накладом 50-60, а інколи й 80 тисяч примірників). Зараз і натяку на такі тиражі немає. 

        За редакторства Павла Стороженка газета мала свою позицію, незважаючи на те, що була органом міської ради. Вона користувалася популярністю серед читачів. Павло Сергійович увесь час намагався тримати високу планку: «Будучи редактором, я з усіх сил відбивався від тих, кому дуже вже кортіло втручатися в нашу діяльність. Але боротися за посаду не став, бо вважаю, що це вульгарно».

         Коли Павла Стороженка, по суті, змусили піти з посади редактора, у його житті почався складний період. Йому одразу ж запропонували посади в кількох засобах масової інформації. Павло Сергійович не прийняв жодної пропозиції, тому що 10 років був керівником і йому вже важко було працювати під чиїмось началом. Вирішив піти «на вільні хліби».

         У 2014 році дочка Павла Стороженка наполягла, щоб батько перевірив серце, бо коли йшов із посади редактора, мав дві серцеві хвороби. І що ж виявилося? Кардіолог заявила, що кардіограма в письменника краща, ніж у 2003 році.

У 2006-2009 роках наш земляк був літературним консультантом Полтавської обласної організації НСПУ. Тут він проводить консультації з молодими авторами, рецензує твори початківців. І все це на громадських засадах.

        Зараз Павло Сергійович живе в Полтаві. Він має свою творчу майстерню й ходить туди вже багато років, мов на роботу. Пояснює, що «ми – раби своїх звичок: зокрема, я так і не зміг позбутися отієї звички ходити на роботу». У творчій майстерні він читає, пише, рубає дрова для каміна, щось ремонтує, підгодовує собаку й кота. Коротше кажучи, почувається тут у своїй тарілці.

Павло Стороженко позносив до своєї майстерні, окрім книг, старожитності – предмети народного побуту, що супроводжували життя його рідних. Скажімо, швейна машинка «Зінгер» перейшла у спадок від дідуся, котрий на ній шив. Другу, не менш древню, Павло Сергійович придбав сам, щоб кожній із доньок дісталося по швейній машинці.

         «Я не колекціонер за натурою. Але всі ці речі пов’язані з якоюсь пам’яттю. От, скажімо, оця ікона не має особливої цінності. Проте її під час мого редакторства передав мені священник із Кобеляцького району зі словами: «нехай береже Господь». Може, він щось відчував», – згадує наш земляк в інтерв’ю одній із полтавських газет.

         У 1985 році Павло Стороженко планував виїхати до Києва. Але на ту пору вдарила Чорнобильська катастрофа, – і питання щодо житла в столиці зависло в повітрі. «Я, певною мірою, жертва Чорнобильської аварії. Якби не вона, перебрався б до Києва, тим паче, що там було мені цікаво. Коли відвозив туди свої фейлетони (тоді ж не було електронної пошти), це було для мене маленьке свято»                                                                                                                                                                  Творчість Павла Сергійовича різноманітна за жанрами. Фейлетон став улюбленим жанром письменника. На жаль, сьогодні його не знайдеш на шпальтах друкованих видань.

Павло Стороженко – автор книг гуморесок та мініатюр «Облава», «Нотатки голкіпера», пригодницької повісті «Винагорода за форварда», збірки літературних пародій та наслідувань «Чемне відлуння», книги гумору та сатири «Якщо у вас темпераментний чоловік...»

На особливу увагу заслуговує оригінальне видання «Розбійники з лебединого шляху. Цікавинки про морських піратів, віднайдені, упорядковані та перекладені з різних зарубіжних джерел Павлом Стороженком». Книжка зацікавить любителів гостросюжетної літератури, які знайдуть тут розповіді про бурхливе, сповнене пригод, усіляких несподіванок і жахів життя «морських вовків» і авантюрників протягом двох тисячоліть. Тут ідеться про тих, хто викликав гнів бога Діоніса, на кого обрушували свої кари Олександр Македонський і Цезар, хто нишпорив у водах Балтики в часи середньовіччя і грабував кораблі, що везли золото Південної Америки для королів Іспанії. І водночас тут є цікаві сторінки про мрійників-утопістів XVII та XVIII ст., про піратів, засновників «ідеальних республік».

        «Полтавський акцент: Грубіянські епіграми» – це літературні пародії журналіста і перекладача Павла Стороженка. Збірка в незвичній жанровій формі ілюструє літературний процес на Полтавщині за три десятиліття (з кінця 70-х років ХХ ст. до 2008 року).

          Оригінальні гумористичні оповідання й переклади з німецької, польської, болгарської мов друкувалися в багатьох колективних збірниках, зокрема у щорічнику «Веселий ярмарок», «На веселім перехресті», в обласних газетах «Комсомолець Полтавщини», «Зоря Полтавщини», «Вечірня Полтава», «Полтавський вісник», у всеукраїнських журналах «Перець», «Україна», «Вітчизна», «Трибуна» та ін.

             У перекладах Павла Стороженка світ побачили кілька збірників анекдотів, зокрема «Кримінальні анекдоти» (з німецької та польської) і «Прошу пана до анекдоту, збірка сучасних польських анекдотів», збірка науково-популярних розповідей «Хто був «летючим голландцем»?» (з німецької), а також гумористичні оповідання Йордана Попова («Делікатна ситуація» (з болгарської) та есе Георга Мозера  «Як я знаходжу сенс життя» (з німецької).    Павло Стороженко має власний творчий блог «Щоденник грубіяна». А сатиричний короткий жанр, у якому зараз працює, називає «грубіянською епіграмою». Чому нею захопився? На нього вплинуло те, що тривалий час перекладав німецькі класичні епіграми. Завдяки полтавському видавництву «АСМІ» вийшла книга, в якій зібрана сатирична німецька мудрість. В епіграмах Павло Сергійович формулює своє ставлення до тих чи інших явищ сучасного життя.

Нагороди:

• лауреат обласної журналістської премії ім. Григорія Яценка

• лауреат республіканської літературної премії  ім. Олександра Ковіньки

• лауреат премії  Полтавської спілки літераторів

• заслужений журналіст України

• неодноразово відзначений  як лауреат журналу «Перець»

 

У день свого 70-річчя з колективом «Полтавського вісника»

​​

Павло Стороженко чутливо реагує на різні події нашого життя,
по-батьківському вчить філософського ставлення до життя й
іронічного – до себе. Висока культура й філологічна грамотність, притаманні його текстам, слугують зразком сучасної української мови для багатьох початківців, сприяють розвиткові естетичного смаку в читачів.