Свого часу на Полтавщині було багато кобзарів і лірників, що стали відомими в цілому світі. Їхні кращі традиції запозичив і гідно проніс через усе життя уродженець с.Великої Багачки Федір Кушнерик. «Народився я в щасливому місці – у полі біля гречки». Мати жала гречку у полі й породила сина. Батьки працювали на пана, косили збіжжя або сіно: панові - чотири, а собі – п’яту десятину. До шести років  Федір бачив добре, потім заболіли очі. Бабуся Василина повела його до священика. Той закапав хлопцевічимось очі, то поки довели додому, він зовсім осліп.

Маючи чудовий природний слух і голос,  у 12 років Федір Кушнерик відчув потяг до музики,майстерно виконував пісні. Спочатку сам спробував виготовити скрипку, пізніше бажаний інструмент придбав йому батько. В 17 років юнак став сам складати мелодії. Здібного музиканта призначили керівником кількох церковних хорів.  Після конфлікту зі священиком Троїцької церкви у Великій Багачці Кушнерик став  грати на гармошці по ярмарках, де виконував народні пісні та думи, а також власні думи.

Влітку 1909 року на ярмарку у Великій Багачці познайомився з відомим кобзарем  Михайлом Кравченком. Одну із своїх кобз Михайло Кравченко подарував Федору Кушнерику з побажанням грати, не випускаючи кобзу з рук все життя.Кушнерик пройшов з нею майже півсотні тисяч верств. Його кобза звучала на вулицях Кременчука, Хорола, Пирятина, Миргорода, Лубен, Києва, Ромен, Пирятина.

Все своє життя він мав проблеми із представниками  влади, бо критикував негативні сторони суспільних відносин. Його попереджали, вели роз’яснювальну роботу, але кобзар продовжував співати. Тому неодноразово потрапляв до поліції, а після одного із виступів жандарм навіть понівечив його кобзу, подаровану Михайлом Кравченком.

У 1914 році,після початку першої світової війни, Федір Кушнерик за завданням Полтавського губернатора організовує великий хор, з яким їздить по всій губернії, виступаючи і закликаючи збирати кошти на рахунок воїнства, яке бере участь у війні.

 У перші роки радянської влади Федір Кушнерик, з дозволу Наркомату освіти, їздить з групою кобзарів з гастролямипо Україні.

Кобзар обійшов і об’їздив всю Полтавщину,Сумщину, Харківщину, неодноразово бував у Київській та Чернігівській областях. Його твори стали популярними в Україні.За популяризацію народного мистецтва, пісень і дум на тексти Тараса Шевченка, в яких Федір Кушнерик оспівував народ і його боротьбу за волю, зазнав переслідування органами держаної влади. Його пісні звучали на могилі Тараса Шевченка в Каневі:«Сподівалися Шевченка», «На високій дуже кручі».

Кобзар створював пісні і думи про події, що відбувалися на селі у 1920 -1930-і рр. 1939 р. Ф. Д. Кушнерик брав участь у республіканській конференції кобзарів і лірників у Києві. Його було прийнято до спілки письменників України.

В 1940р. у складі групи кобзарів брав участь у створенні колективноїпоеми «Слава Кобзареві», присвяченої100-річчю виходу у світ першого видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка.Його кобза звучала на увесь широкий світ.

Останні роки свого життя Федір Данилович грав на бандурі, яка нині зберігається у музеї Театрального мистецтва Києво-Печерської лаври.23 липня 1941 року Федір Данилович Кушнерик пішов із життя. Односельці поховали його на підвищеній місцевості, насипавши високу могилу.

 У вересні 1950 року громадськість України відзначала 75-річчя Федора Кушнерика. До Великої Багачки тоді прибули представники Академії наук УРСР та спілки письменників України Максим Рильський, Андрій Малишко, Михайло Стельмах. Це було підтвердженням великої ролі, яку зіграв кобзар Федір Кушнерик у культурному житті України.