Павло Загребельний. Довкола його імені ведеться стільки пристрасних дискусій (притому вже  не одне десятиліття), що можна лише дивуватися з того. Поряд з літераторами дискутують учені, філологи і кібернетики, лікарі і робітники, вчителі і… космонавти. І кожен висловлює прямо-таки діаметрально протилежну думку. Одних він дивує, інших захоплює, третіх дратує. Але жодного (що найголовніше!)  не залишають байдужими його твори. Хай це буде «Диво» чи «Учитель», «Марево» чи «Дошка довгих слів», «Дума про невмирущого» чи «Європа-45», «Розгін» чи «Я, Богдан», «Роксолана» чи «Первоміст»…

Павло Загребельний є одним з найпопулярніших українських письменників. Його твори   відомі далеко за межами України, перекладалися багатьма мовами європейських країн, а також в Америці, Канаді, Японії,  неодноразово екранізувалися. Спільною думкою тих, хто веде полемічні розмови, є: «Загребельний – це явище не лише в українській, а й у світовій літературі».

Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 року в селі Солошиному Кобеляцького району. Тут же закінчив десятирічку і звідси  у неповні сімнадцять пішов на фронт…

Про участь у війні він через тридцять сім років обмовився лиш кількома  словами: «Ми були правильно виховані нашими батьками». І більше про участь у війні він не скаже нічого. І це при тому, що на його офіцерському мундирі ордени Бойового Червоного Прапора, Червоної Зірки…  Був тяжко поранений.

Його улюбленою темою розмови  була література. «Головне в літературі, – говорив Павло Архипович, – написати. Але написати так, щоб люди прочитали, поєднали людські серця, примусити їх здригнутися. Бо коли немає отого здригання людського серця, немає й літератури, хоч що б там хто казав. Нас можна приголомшити на якусь коротку мить, але підкорити, примусити схилитися  перед фальшивими цінностями – ніколи не вдавалося  і не вдасться нікому».

​