Олександр Олександрович Богомолець

У сузір’ї  імен українських вчених зіркою першої величини сяє ім’я Олександра Олександровича Богомольця(1881-1946), який не лише зробив великий внесок у розвиток біологічної науки, а й протягом 16 років очолював Академію наук УРСР, був її Президентом. Лікар-гуманіст, він мріяв подовжити людське життя, повернути людству вкрадені в нього хворобами «мільйони сонячних днів».

Ідеї Богомольця стали наріжним каменем сучасних теорій, а принципи профілактики й лікування, що випливають з них, широко  застосовуються в медицині.

Виховувався у селі Климове Шишацького району до 7-річного віку.

До науки О. Богомолець увійшов як революціонер, як пристрасний борець. Його перу належить 150 ґрунтовних праць. Він створив вчення про взаємодію пухлини та організму,  це уявлення кардинально змінило існуючу на той час думку про пухлинний ріст. Також створив праці по фізіології вегетативної нервової системи, переливанню крові; висунув вчення про роль сполучних тканин в імунітеті, про реактивність, про конституції і діатези, про теорію довголіття. Найважливішими його роботами були «Криза ендокринології», «Про вегетативні центри обміну», «Вчення про імунітет та алергію», «Продовження життя». Остання робота присвячена проблемам геронтології.

Богомолець говорив: «Кожен на своїй ділянці має прагнути прожити життя не для себе – для людей, для Батьківщини. Цього я завжди прагнув… Я все свідоме життя віддав людям, пошукам засобів зробити життя довгим і не хворобливим. Мій девіз: життя – це ще не все, головне служіння людям».

 Наукова спадщина О. Богомольця – це вже цілі школи, напрями, лабораторії, інститути. За кожним ім’ям його учнів постають праці, спрямовані в майбутнє. Але в них незримо присутній Учитель, його ім’я завжди на передньому краї боротьби за здоров’я людей.