Катерина Білокур та Марія Башкирцева
Також щедра полтавська земля на рубежі XIX і XX століть дала світові геніальну, космічного масштабу мислення і творчості художницю Катерину Білокур. І хочаБогданівка була то Полтавської області, то Черкаської, а потім Київської, сама вона завжди вважала себе полтавкою.
Настав час, коли полтавська (тепер київська) Богданівка стала мистецькою столицею Катерини Білокур. Звідси, з біленької хати, рушила у великі світи творчість народної художниці, сповнена якоїсь майже фантастичної краси. Спершу її картини побачила Полтава, потім Київ, Москва, відтак вони експонувалися в Парижі. Не випадково, автор знаменитої «Герніки»Пабло Пікассо, побачивши на міжнародній виставці в Парижі 1954 року картини «Цар-колос», «Березка» і «Колгоспне поле» (перші дві роботи так і не повернулися в Україну) довго, мов загіпнотизований стояв перед ними в задумі, а потім схвильовано вигукнув: «Аби в нас була такого рівня художниця, ми змусили б про неї писати весь світ».
ЇЇ роботи глибоко символічні, наповнені філософським змістом. Картина «Щастя» є апофеозом усієї творчості художниці. В обрамленні усміхнених соняшників, квітів-символів України, лелек, лебедів бачимо на бузковому фоні незвичайну для квіткових картин деталь – немовля. У цій картині – уславлення материнства, вічності життя поза земними межами.
Єдність Людини і Космосу, життя на Землі і вічності Всесвітньої – вершинна філософська думка геніальної Катерини Білокур. Олесь Гончар вважав її творчість тим національним багатством, що його Україна вносить до скарбниці світового мистецтва.
 |  |  |
|---|---|---|
 |  |  |
 |  |  |
 |
Між датою народження Марії Башкирцевої (1860) і смертю Катерини Білокур (1961) майже сто один рік. Спільне – краса, талант, Полтавщина й слава та визнання в Парижі. Обидві об’єднані росяними ранками чарівного полтавського дитинства, щедрим сонцем і бентежним вітровієм, тихим усміхом квітів і сумом осінніх дерев, бездонною вічністю синьо-голубих небес і терпким подихом українського степу. І все ж більше у їхньому житті і творчості – різного і навіть полярного.
Перша –дворянка, аристократка, поліглот (володіла вісьмома мовами), майже все життя прожила в Італії, Франції. Друга – звичайна селянка, жодного дня не вчилася у школі, прожила порівняно коротке життя, не виїжджаючи з Богданівки.
Але обидві стали геніальними художницями, прославили Україну. Їхні картини і сьогодні захоплюють світ. Марія Башкирцева і Катерина Білокур - чарівні окраси славного полтавського краю.
Ще спільним у творчих долях обдарованих художниць є те, що сюжетом для своїх останніх картин вони обрали осінь.
«Осінь» Марії Башкирцевої – це спогад про розставання з рідною Полтавщиною. Перед нами не французькі краєвиди, а затишна хоч і сумна алея, яка з дитинства запам’яталася Марії в Гайворонцях і Черняхівці. Картина залишилась незавершеною, як незавершеним було життя самої художниці.
«Осінь» Катерини Білокур - це прощання з рідною Загреблею-Богданівкою. Верховіття дерев, хмари дихають тривогою, сумом. Прощання із життям і віщим покликом безсмертної природи.
Осінь 1960 року була останньою в житті Катерини Білокур.
 |  |  |
|---|---|---|
 |  |  |