Героїко-романтична оперета «Весілля в Малинівці» була написана Л. Юхвідом українською мовою, її прем’єра у 1937 році з успіхом пройшла на харківській сцені. Прем'єра виявилася настільки гучною, що спектаклем зацікавився режисер Московського театру оперети Григорій Яров. Але він брався за постановку тільки в тому випадку, якщо лібрето буде переведено російською мовою, а над музичною частиною попрацює молодий композитор Борис Александров. Тож Л. Юхвід в співавторстві з В. Тіпот підготували лібрето, на основі якого Б. Александров і створив той варіант оперети, який ліг в основу фільму «Весілля в Малинівці». У 1938-му прем'єра «Весілля ...» відбулася на столичній сцені. З тих пір мюзикл з'являвся на театральних афішах аж до 1967 року.

      У зв'язку з 50-річчям Жовтневої революції з вистави вирішили зробити художній фільм. «Держкіно» запропонувало взятися за виробництво фільму київській кіностудії ім. Довженко. Але в Києві вважали, що ювілей революції треба зустрічати більш серйозним проектом, і відмовилися. А кінематографісти «Ленфільму» за «Весілля ...» вхопилися. І, як виявилося, не дарма.

      Про зйомки в селі досі згадують як про один з найяскравіших подій в житті провінційної глибинки.

Деякі сцени знімали в Лубенському районі Полтавської області: в селах Хорошки (епізоди в графській садибі) і Мацьківці (вітряк і деякі інші сцени). Монастир, де розмістилася банда отамана Гріціяна Таврійського - в селі Мгар (Спасо-Преображенський Мгарський чоловічий монастир). Цікаві зйомки проводилися в ленфільмовськіх павільйонах. Відносно конкретного села, де проходили натурні зйомки «Весілля в Малинівці», до сих пір існують неоднозначні судження, тому що називають два місця. Це село Малинівка, розташоване в Харківській області (Чугуївський район) та село Малинівка Полтавської області (Глобинський район).

      Майже три чверті комедії «Весілля в Малинівці» було відзнято в Лубенському районі Полтавської області. Тут в невеликому селі Хорошки, заснованому на березі річки Сула, була знайдена панська садиба, повністю схожа з описом маєтку з оперети. Тому ленінградська знімальна група «Весілля в Малинівці» вирушила саме сюди, щоб зняти на тлі старовинної будівлі реальні кадри, що увійшли в картину.

      Це був прекрасний палац в стилі романтизму, побудований князем Щербатовим в 1848 р.  На час зйомок він зберігся у відмінному стані, в будівлі тоді розміщувалася середня школа. Щоб поменше зривати навчальний процес, кіношники в 100 метрах від будівлі побудували для зйомок точну копію фасаду садиби, з Ленінграда навіть привезли залізобетонні статуї левів. Садибу скопіювали настільки точно, що очевидці відзначають: відрізнити бутафорію від оригіналу було практично неможливо.

До останнього часу палац був покинутий і руйнувався. В даний час будівля в приватній власності, планується реставрація. Нинішній господар дав об'єкту назву «Садиба Рамайдан», на його основі реалізує екологічний проект «Турбо Вулик», проводяться екскурсії.

  

      Недалеко від селища, на іншій стороні річки, розташоване ще одне село - Мацьківці, де режисер і оператори облюбували інші перспективи для кінокамери. Це, перш за все, був старовинний млин та інші цікаві пам'ятки, що збереглися з дореволюційних років.

Монастир, в якому ховалася банда отамана Гріцияна Таврійського, зберігся і понині. Він розташований в селі  Мгар. Нині це Спасо-Преображенський Мгарський чоловічий монастир, закладений в 1619 році.

      Крім основного будинку збереглася, дзвіниця, стіни навколо двору і Благовіщенська церква. Всі фасади прикрашені розкішної ліпниною.

      До речі,  цікавий факт: сюжет фільму розгортається восени, а зйомки йшли навесні і влітку, тому знімальній бригаді доводилося з розпилювача фарбувати листя на деревах в жовтий колір.

Взагалі про зйомки в селі місцеві жителі й досі згадують як про один з найяскравіших подій в їхньому житті та в житті провінційної глибинки.  

      Селяни майже в повному складі взяли участь у створенні фільму, знімаючись в масовках. За знімальний день мешканцям села платили по 50 копійок, а найактивнішим вдавалося заробляти і по кілька рублів (1 кг цукру в 1967 році коштував 1 рубль, 1 літр молока - 30 копійок). Тому, як тільки селяни чули, що почались зйомки, вони кидали роботу і поспішали на знімальний майданчик. Жителі села і продуктами в кадрі забезпечували: хліб пекли, молоко приносили. І навіть давали поради режисерові. Наприклад, у нього ніяк не виходив кадр, де Попандопуло п'є з глечика молоко. Як тільки актор перекидав глечик, все молоко відразу виливалося на нього. І тоді хтось із селян порадив прив'язати до шийки глечика мотузку, і одразу ж молоко побігло красивою тоненькою цівкою.

Особливим попитом у режисера користувалися ті, хто приходив до майданчика з качкою або гусаком.

Місцеві жінки і дівчата танцювали в кадрі не гірше молдавського хореографічного ансамблю «Жок». А ось дівчата з  «Жока» засмучувалися, коли під ноги під час танцю потрапляли камінчики.  «Бо танцювати босоніж треба було, а вони всі міські, не звикли по землі без взуття ходити», - згадує місцева жителька колишня вчителька Марія Шквиря. Втім, це не завадило танцювальному колективу «Жок» вечорами навчати місцеву молодь запалювати на дискотеці в клубі.

      Зйомки тривали все літо. Актори селилися хто в готелі в найближчому місті Лубни, хто у селян. Михайло Пуговкін спочатку зупинився в готелі, але коли побачив сад в одному з дворів села Хорошки, то ліг під забором і заявив, що з місця не зрушить, поки його з дружиною не пустять туди на постій. Відома пара так здружилася з господарями, що навіть допомагала їм збирати урожай яблук, кавунів і динь. А знаменитий танець «У той степ» Пуговкін більше місяця розучував якраз на тому подвір'ї в обнімку зі шваброю. До речі, ще один цікавий факт: танець Пуговкіна - один з найбільших ляпів комедії. Тустеп (two-step – з англійської мови «два кроки») з'явився в США на початку 1920-х років, трохи пізніше мода на нього захопила Європу. А оскільки дія фільму відбувається в 1919 році, то персонаж Пуговкіна Яшка-артилерист ще нічого не міг знати про ці танці.

Не бракувало на зйомках і романтичних історій. Так, місцевий житель Володимир Шевченко закохався у дівчину - водія режисера. Після зйомок чоловік залишив село і виїхав з коханою в Ленінград, де вони і зіграли весілля.

      Друга любовна історія трапилася з актрисою Людмилою Алфімовою, що зіграла солдатку Соню. У неї закохався голова колгоспу з села Печори Вінницькій області: вже після виходу фільму він організовував перегляд комедії в місцевому клубі і очей не міг відірвати від Софії. А коли доля подарувала йому зустріч з актрисою, зібрався з духом і зізнався Людмилі Алфімової в почуттях. Та відповіла галантному голові взаємністю.

 

      Декілька висловів із фільму, які стали «крилатими»

(мовою оригіналу):

• Хлопцы у нас абсолютно мировые. Форменные звери. Вроде меня.

• Чует мое сердце, что мы накануне грандиозного шухера.

• Убери ножичек! Сделаешь дырку – потом не запломбируешь.

• И что это я в тебя такой влюбленный? 

• Бери все. Я себе еще нарисую.

• Да это ж мой гардеробчик! 

• Кони пьяны, хлопцы запряжены. 

• Мне бы такой работы, чтобы поменьше работы. Начальником могу. – Это каким же начальником? – А мне все равно. 

• Опять власть переменилась! 

• Трубка 15, прицел 120, бац, бац ...и мимо! 

• У пана атамана нема золотого запасу. 

• Ферштейн? – А как же.