Ще один талановитий, відомий  художник землі Полтавської – Іван Дряпаченко.

Народився  Іван Кирилович Дряпаченко1881 року у селі Василівці Кременчуцького повіту (певний час це був Кобеляцький, нині Козельщинський р-н.) у родині Кирила Івановича Дряпаченка – колишнього кріпака графа Капніста, того самого графа, в домі якого проявилась чудодійна сила ікони Козельщинської Божої Матері і про долю якоїдовгий час ніхто не знав.

 Та зовсім випадково, у малесенькому селі Василівка (за пару кілометрів від Козельщини), відшукалась копія цієї ікони. І створив цю копію  ще до революції 1917року  Іван Кирилович Дряпаченко, бо на той час він служив у графа Капніста. Збереглася та чудом вціліла копія ікони завдяки рідному племіннику  художника.

Іван Кирилович Дряпаченко був учнем Іллі Рєпіна. Рєпін вважав його своїм найталановитішим  учнем, здібним пейзажистом.

За переказами старожилів, Іван із самого дитинства мав неабиякий хист до малювання. Хлопець часто забирався у маєток поміщика, особливо тоді, коли вся родина графа була у від’їзді.

Граф мав велику бібліотеку і ціннуколекцію картин. Коли хлопцеві вдавалося проникнути в маєток, він годинами не міг відірвати очей від цих скарбів.

Певний час Іван спостерігав за роботою доньки графа, яка ходила на етюди. В такі хвилини він мріяв про одне: щоб і собі колись узяти до рук пензель.

І ця мрія невдовзі збулася. Завітавши до школи і побачивши малюнки Івана Дряпаченка, графиня мало не зомліла. Вони настільки її вразили, що наступного ж дня вона повезла хлопця до Київської рисувальної школи М. Ледрашка.

Першими вчителями Дряпаченка стають художники Микола Корнійович Пимоненко і Харитон Платонович Платонов. Під їхнім впливом у нього формується світобачення митця, він починає розуміти, що «готовим» художник ніколи не народжується, але ним можна стати завдяки  щоденній праці. І він працює по чотирнадцять – вісімнадцять годин на добу, і як наслідок, у 1897 році, достроково, закінчує рисувальну  школу і повертається у рідну Василівку.

   Та на нього там чекає велике горе – помирає мати, жінка яку він любив понад усе на світі. На третій день після похорону Іван бере мольберт і йде на цвинтар. Так з’являється одна із найсильніших його психологічних картин «На могилі». Кожен штрих зроблений із таким неймовірним надривом і болем, що ріже серце.

Після написання цієї картини Дряпаченко вирішив їхати до Москви. Він має один-єдиний намір – вступити до училища живопису, скульптури та архітектури. Без знайомих і зв’язків, без жодної копійки в кишені він таки вступив до мистецького закладу. І 16-річний хлопець знову поринає у свою стихію – малює мало не цілодобово.

 Навчаючись у майстерні Валентина Сєрова, вивчає теорію образотворчого мистецтва, пише ескізи двох картин: «Поїзд прийшов» та «Старий товариш-бурсак у гостях». Ці ескізи через місяць удостоюються двох срібних медалей. А ще через п’ять місяців його зараховують до Академії мистецтв у майстерню І. Ю. Рєпіна.

Великий художник відразу прогнозує своєму вихованцеві велике майбутнє. Сільська тематика в його роботах, повна життєвої і непідкупної правди, справляє на Рєпіна неабияке враження. Він показує  роботи свого учня вищій Академічній Раді, яка схвалює і преміює їх.

Перешкодою у навчанні обдарованого художника стає 1905 рік. Царський уряд вирішив розігнати студентство зі столиці. Всі учбові заклади закриваються, молодь розпускають по домівках. Дряпаченкоповертається до рідної  Василівки.  А в цей час у Петербурзі розстрілюють мирну демонстрацію. Дикості цьому факту додає те, що командував військами столиці президент Академії мистецтв…

Вчителі ДряпаченкаВ. О. Сєров і В. Д. Полєнов того ж дня надсилають в Академію свої протести, на знак протесту кілька академіків покидають стіни Академії.  Довідавшись про цей самовідданий вчинок своїх вчителів, Іван приймає рішення теж припинити навчання в Петербурзі. Він іде працювати   вчителем малювання до Василівської  школи, керує хоровим гуртком, грає у виставах самодіяльного театру, нерідко виконує головні ролі. Ну і, звичайно ж, малює, малює, малює… Автор картин на міфологічну, жанрову тематику, портретів, краєвидів, зокрема: «Натурщиця», «Відпочинок. За шахами», «Параска у святковий день», «Вечір на Україні», «На буряках», «Сінокіс» та ін.  Особливо полюбляв малювати  в Кобеляках, де жили його двоюрідний брат і сестра і були надзвичайно гарні краєвиди.

  Його твори зберігаються у музеях Полтави, Донецька, Харкова, Петербурга. Похований  у рідному селі на сільському кладовищі.