Світова прем’єра радянсько-італійського фільму «Соняшники» з Софі Лорен у головній ролі відбулася у 1970 році. Режисер стрічки Вітторіо Де Сіка знімав стрічку в селі Чернечий Яр (Диканьського району Полтавської області).

      За сюжетом, під час Другої світової війни італійка Джованна (Софі Лорен) зустрічає солдата Антоніо (Марчелло  Мастряні), якого повинні відправити на фронт до Африки. Між молодими людьми виникають романтичні стосунки, вони одружуються. Проте після короткочасної відпустки Антоніо потрапляє не до Африки, а на Східний фронт, де пропадає без вісті. Джованна не може забути свого коханого і через 15 років після закінчення війни вирушає до СРСР на його пошуки. Виявляється, у нього є друга жінка...

      Тема зниклих на Східному фронті солдат була вельми актуальна. Правда полягала в тому, що величезна кількість італійських солдатів і офіцерів померло в радянському полоні від голоду і хвороб, але зізнатися в цьому керівники СРСР не могли. І на всі запити з Італії відповідали, що даними про не повернення з полону солдатів не володіють.

      Все це призвело до того, що в Італії продовжували вірити, що полонені залишаються в таборах, а частина італійців одружилися з радянськими жінками, але їм забороняють повідомляти про себе на батьківщину.

      Драматичний фільм знаменитого італійського кінорежисера Вітторіо Де Сіка «Соняшники» – це, безумовно, перлина світового кінематографу.

      Але це ще й гімн неповторній природі полтавського краю, його людям – працелюбним, щирим, великодушним. Цей фільм знімався в Італії, Москві й Україні — але найголовніші, кульмінаційні сцени зняті у нас на Полтавщині. Полтавська природа спонукала Вітторіо Де Сіка поміняти робочу назву кінострічки на «Соняшники».

      Кіношників Полтавщина  манила унікальною природою: гори, річка, густі ліси.

Село Чернечий Яр стало саме тим місцем, де Джованна шукала могилу чоловіка. Тут знімали найдраматичніші кульмінаційні епізоди картини, коли Джаванна приїздить в українське село, де знаходиться велике кладовище італійських вояків, і розшукує людей, які можливо пам'ятають її чоловіка. У Чернечому Яру, на мальовничому узгір'ї, званому Вершигорою, було збудоване бутафорне кладовище і невеличка дерев'яна церква.

      Зараз на цих пагорбах милуються краєвидом  всі, хто там буває. Тут традиційно зустрічають сонце випускники, сюди везуть поважних гостей, тут на стоянку, або ночівлю зупиняються велотуристи. Поруч знаходиться капличка, освячене джерело, будиночок для роздягання та обливання свяченою водою від недугу та для бадьорості тіла.

Жителі Чернечого Яру згадують, що італійці встановили вагончик біля дерев'яного млина і жили в ньому кілька днів. А в яру група вкопала дерев'яні хрести, на яких розвісили солдатські каски. «Коли б я не прийшла до Софі, вона завжди охоче мене приймала», - згадує жителька села Ніна Селецька. «Актриса зізналася, що сама з багатодітної сім'ї. А у мене теж багато братів і сестер. До того ж ми з нею майже одного віку. Одним словом, нам було цікаво разом. Якось я обмовилася, що Лорен мені немов сестра. З тих пір односельці мене так і прозвали сестричкою Софі Лорен. На прощання вона подарувала моєму дев'ятирічному синові цукерки. Таких смачних я в житті не їла! А мені накинула на шию свій крепдешиновий шарфик»

      У 2000 році при Полтавському національному педагогічному університеті ім. В. Г. Короленка був утворений юнацький університет краєзнавства. Урочисте засідання з цього приводу відбулося в малій актовій залі ВНЗ у день народження надзвичайно популярної зірки світового кіно Софі Лорен. Так вирішив проректор – організатор університету краєзнавства, полтавець, який знімався в одному фільмі з мегазіркою італійського кіно Панас Михайлик, який розгорнув на сцені велику виставку матеріалів, присвячених діяльності юних краєзнавців і їх наставників.

Головну частину експозиції Панас Якович присвятив саме кінозірці світової величини Софі Лорен, яка в далекому 1969 році, піднявшись на Вершигору над Чернечим Яром на Диканщині й окинувши поглядом навколишній пейзаж, із захопленням вигукнула: «Рай!». І саме там, недалеко від неї, в гурті людей, яких залучили для участі в масових сценах фільму «Соняшники», стояв іще молодий тоді методист кабінету фізики Полтавського обласного інституту вдосконалення кваліфікації вчителів Панас Михайлик. І з захопленням дивився на знамениту актрису, яка приїхала з далекої Італії, щоб знятись у кінокартині серед диканьських соняшників, у мальовничому українському селі.

– Софі була прекрасна, її одухотворене обличчя, сяючі очі притягували, як магніт, – згадував Панас Якович.

      Панас Михайлик редагував і упорядковував історико-документальний збірник під назвою «Софі Лорен у диканських соняшниках», який є і у фондах Полтавської обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного. Збірник підготовлений групою краєзнавців, який вийшов друком у 2008 році – за рік до 75-річного ювілею актриси. Жалкував Панас Якович тільки про те, що ювілей Софі Лорен у Полтаві пройшов без особливих акцентів, він вважав, що подія заслуговувала на масові заходи й більше, ніж на одну публікацію в місцевій пресі.

      – Софі Лорен здивувала увесь світ своїм талантом не лише як актриса, а й як автор книги «Размышления о прекрасном. Женщины и красота». Усім жінкам варто повчитися в неї, як до глибоких літ зберігати красу, молодість і працездатність, – завжди казав Панас Михайлик.