Ісак Осипович Дунаєвський – людина, творчість якої можна сміливо назвати класикою. Його пісні співали у родинах, концертних залах і на вулицях. Під його музику марширували, танцювали, плакали, сміялися.Майстер музичного кінематографа здійснив справжній переворот у жанрі «легкої» музики, яку наповнював мелодіями джазу, класики й народної творчості. У творчому доробку Ісака Дунаєвського – 12 оперет, музика до 28 фільмів, 30 драматичних вистав, чимало пісень…Вони, як і раніше, актуальні, і не зникають із репертуару сучасних виконавців.Всенародну любов композитору принесли фільми «Веселі хлопці», «Волга-Волга», «Кубанські козаки».

​

     Ісак Беру Йосиф БецалівЦалієвич (такеповне ім’яДунаєвського)народився 30 січня 1900 року в містечку Лохвиця на Полтавщині у єврейській родині. Євреї, як і іспанські гранди, вважали,що чим більше у чоловіка імен, тим більше у Всевишнього для нього дарунків. Родиннепрізвище утворилося від назви річки Дунай, на березі якої проживали предки Дунаєвських, докиодного з них доля не привела до Лохвиці.

​

        Батько Ісака, Цалі Симонович, працював касиром у місцевому банку з чудернацькою назвою «Общество взаємного кредиту», а також мав власний комерційний бізнес – виготовлення фруктової води, яку вважали найкращою в Лохвиці. Він жодного стосунку до музики не мав. Інші члени великої родини Дунаєвських захоплювалися музикою і співами.

        З цієї сім’ї вийшли і стали знаменитими на всю країну одразу три композитори (три брати: Ісак, Зиновій і Семен Дунаєвські) та два диригенти – Борис та Михайло. Тільки сестра Зіна стала педагогом.                                        Ісак Осипович, біографія якого наповненаяскравими подіями, стрімко йшовдо успіху не тільки завдяки вродженому таланту, а й за рахунок величезної підтримки з боку сім'ї. Протягом усього життя він активно спілкувався зі своїми братами. Вони були опорою один для одного і допомагали навіть тоді, коли всі друзі відверталися. Підтримку і впевненість братів доповнювала ніжна турбота сестри.

        Мама Ісака, Розалія Ісаківна, чудово співала і грала на кількох музичних інструментах. Дід, Симон Бецалів, був відомим синагональним кантором, цікавивсямузикою, написав чудові єврейські гімни.Дядько Самуїлписав музику для місцевого оркестру. Він не лише жив у їхній сім'ї, але й був власником єдиного на всю Лохвицю... грамофона.Коли Ісак уперше почув звук цього приладу, то серйозно повірив, що його дядько– чаклун. Саме тоді у хлопця з’явилося бажання пов’язати своє життя з музикою.

У чотири рочки малийШуня або Дуня (так його називали рідні) вже почав освоювати фортепіано.До шести років Ісак уже знав музичну грамоту і грав на піаніно.Коли хлопцеві виповнилося 8 років, батьки оплатили йому уроки скрипки у Григорія Полянського.Згодом за музичне виховання юного генія узявся професор Йосип Ахрон, видатний скрипаль, який наполягав на тому, щоби батько придбав для сина інструмент «справжнього Аматі».

 

     Коли старшому братові Борису батьки купили піаніно, Ісак з його кімнати не виходив.Одного разу після виступу на шкільному концерті вчитель сказав про Дунаєвського: «Ця дитина вже давно перевершила мене у грі». Такому талановитому музиканту в Лохвиці робити було нічого.

Про норови того часу свідчить такий факт: Ісаку і його старшому братові Семену було відмовлено в прийомі до Лохвицького реального училища: вступні іспити вони здали успішно, але існував ценз, за яким кількість єврейських дітей у середніх навчальних закладах суворо обмежувалася.

      У 1910 році сім'я Дунаєвських перебралася до Харкова. Для того, щоб єврею проживати в Харкові, потрібно було мати соціальний статус хоча б дрібного ремісника, тобто вирішити питання «чертыоседлости», введену царатом. Питання було вирішено таким чином:  дітей віддали учнями домайстра-палітурника, і вони, склавши іспит, одержали звання підмайстрів. Шлях до навчання був відкритим.  10-річний Ісак вступив до Харківського музичного училища,де вчився грі на скрипці, а ще – складав романси,фортепіанні п'єси, квартети. Одночасно хлопець навчався в гімназії, а потім на юридичному факультеті університету. Батько й справді бачив його юристом, алемузика остаточно «перемогла»:Дунаєвський вступив-таки до Харківської консерваторії. Ісаку Осиповичу було 17 років, коли почалася революція. За станом здоров’я його не взяли до війська ні червоні, ні білі. У 1919 році чоловікпочав працювати в Харківському російському драматичному театрі.Спочатку він працював піаністом, скрипалем. Потім наш земляк був у театрі завідувачем музичною частиною, композитором, диригентом.

​

      У зв’язку з подіями громадянської війни, коли життя у місті ускладнилося, Ісак Осипович приїздить на кілька місяців до рідної Лохвиці. Тут він виступає у місцевій газеті «Известия» як публіцист, пропагуючи музичну культуру. Наш земляк також стає одним із організаторів Народного університету культури й сповна віддається роботі в ньому, виступає з лекціями.

Ісак Дунаєвський також брав участь у виставах місцевої театральної трупи. Лохвичанам дуже подобалася його віртуозна гра на роялі. До речі, цей музичний інструмент, якому понад 100 років, нині зберігається у Лохвицькому краєзнавчому музеї імені Г.Сковороди.

​

      У 1919 році більшовики ввели свої паспорти. У новому документі в Ісака змінюється ім’я: Ісак Цалієвич став Ісаком Йосиповичем, пізніше Ісаком Осиповичем. Дебют Ісака Дунаєвського як театрального композитора відбувся 1920 року виставою «Одруження Фігаро». Деякий час Ісак Осипович устиг попрацювати і в Сімферопольському театрі ім. М.Горького, де й нині йогопортрет можнапобачити на почесному місці серед інших знаменитостей – МихайлаЩепкіна, Фаїни Раневської. На цьому, власне, український період життя і творчості для ІсакаДунаєвського закінчується, і з 1924 року починається московський. За п'ять років роботи у столиці Ісак Осипович встиг побути музичним керівником у чотирьох театрах, серед яких і такі відомі, як «Ермітаж» і Театр сатири. Однак робота в театрі особливої насолоди молодому композиторові не приносила, адже можливостей для «творчого маневру» тут і справді було не так багато. Тому Ісак Дунаєвський із радістю спокусився на пропозицію стати музичним керівником і головним диригентом Ленінградського мюзик-холу, де й почалося творче співробітництво з Леонідом Утьосовим, з яким вони створили ряд естрадних програм, ставши в СРСР «піонерами» у галузі так званої «легкої музики».

 

      Саме у цей період наш земляк і починає активно працювати в кіно.«Веселі хлоп'ята»–це перший фільм, який приніс композитору всесоюзну популярність. А в кіно він почав працювати раніше, коли взяв участь у створенні звукового фільму«Перший взвод», потім були«Двічі народжений», «Вогні»… І нарешті –«Веселі хлоп'ята». До речі, Леонід Утьосов, якого запросили на головну роль, одразу поставив умову, що музику писатиме саме Ісак Дунаєвський.

      А далі пішло-поїхало! «Три товариші», «Воротар», «Цирк», «Діти капітана Гранта», «Волга-Волга», «Світлий шлях», «Весна», «Кубанські козаки». Однак мало хто знає, що музика музикою, але в цей же час композитор заробляв «на хліб» цілком прозаїчними речами – керував ансамблем пісні і танцю Ленінградського будинку піонерів, очолював ансамбль Центрального будинку культури залізничників у Москві, з яким побував на всіх фронтах Великої Вітчизняної. Тривалий час віночолював Ленінградське відділення Спілки композиторів СРСР.

Відома актриса Любов Орлова так розповідала про свої стосунки з Ісаком Дунаєвським: «З хвилюванням згадую я про те, як зустрілася і подружилася з чудовим композитором Ісаком Осиповичем. Мені випало щастябути першою виконавицею його пісень. Пісні Дунаєвського, дзвінкі та яскраві,пройшли разом зі мною через усе життя».

      Знаменитий«Шкільний вальс» Ісак Дунаєвський написав на прохання своєї сестри. Зіна Осипівна після війни працювала у Полтавській ЗОШ №1. 1950 року мав відбутися її перший випуск. У травні того року саме в цій школі уперше й прозвучав «Шкільний вальс». На жаль, близькі люди завдавали композитору душевних страждань. 7 листопада 1951 року компанія однокурсників сина Євгена після гуляння на їхній дачі виїхала на машині. За кермом була захмеліла дівчина, яка не впоралася з керуванням і загинула. Сина Ісака Осиповича відрахували з інституту кінематографії. Скільки мерзотних чуток у зв’язку з цим поширювали вороги композитора...

      Наш землякотримував величезні гонорари, що дозволяли купувати машини, грати на скачках. Він давав позички «без віддавачки», ніколи не нагадував про борги, робив дорогі подарунки, любив друзів і жінок, але одна стала фатальною…Особисте життя Ісака Дунаєвського завжди було наповнене коханням – взаємним і ні. Про любов композитора до жінок ще за життя ходили легенди. Мовляв, не пропускав жодної спідниці.                  Перше палке почуття зародилося в серці 16-річного юнака – закохався в Євгенію Леонтович, актрису Харківського театру. Жінка навіть не підозрювала про почуття хлопця.

 

      За три роки Ісак Дунаєвський обрав собі іншу даму серця – сорокарічну актрису Віру Юреневу. Нею захоплювався весь театральний Харків, а чоловіки особливо любили цю жінку. «Зустрічі з нею я зобов'язаний одним з кращих моїх творів – музикою до «Пісні пісень»,– писав пізніше Ісак Осипович. Але зріла, заміжня жінка швидко втратила інтерес до юного Дунаєвського. І він ... одружився зі студенткою Харківського музичного училища Марією Швецовою. Шлюб, укладений зопалу, швидко розпався. У Москві Ісак познайомився з балериною Зінаїдою Судейкіною. Почуття були взаємними, пара уклала шлюб, невдовзі народився син Євген. Він, як і батько, обрав творчу професію, але пов’язану не з музикою, а з живописом.  Повністю щасливим цей шлюб не назвеш, хоча відносини в ньому зберігалися до самої смерті композитора. Крім дружини, в Ісака були численні коханки, а Зінаїді він пояснював, що ці романи потрібні йому для натхнення і, вибачаючись, писав їй: «Сотня жінок не замінить одну твою золоту волосинку»!Дружина прощала Дунаєвському всі зради. Але пристрасне серце Ісака Осиповича прагло нових почуттів. Наталя Гаярина надовго полонила композитора. Але вже у 1939 році в Ленінграді знаменитий радянськиймільйонер зустрівся з блакитноокою блондинкою Лідією Смирновою, на 15 років молодшою, дружиною журналіста Сергія Добрушина. Від цієї зустрічі почалися зйомки фільму «Моя любов», до якого Дунаєвський написав пісні. Поки знімався фільм, вони проводили час у 3-місному номері композитора в готелі «Москва». Коли Лідія виїхала на зйомки до Криму, Ісак кожного дня писав їй телеграми: «Ти перевернула моє серце щастям і тривогою». Через рік Ісак Дунаєвський посватався, але жінка промовчала. За часи війни Лідія стала вдовою. Коли вони зустрілися 1945 року, композитор зауважив: «Ви так постаріли».

​

      Розбите серце Ісака Дунаєвського втішали нетривалі романи та творчість. У 1940 році вінпознайомився з танцівницею Зоєю Пашковою. Цей зв’язок тривав кілька років, Зоя народила Ісаку Осиповичу сина – Максима. Він був офіційно визнаний сином  лише після смерті батька – за згодою сім’ї Дунаєвських та рішенням суду. Максим пішов батьковим шляхом – став відомим композитором.Він згадував: «Тато був фантастичним серцеїдом, незважаючи на маленький зріст – 1 м 60см. Він був, як Чарлі Чаплін, дуже худий, але при цьому добре складений. Жінки за ним просто табунами ходили: він володів неймовірною харизмою. Міг зачарувати будь-яку. Наприклад, як мою маму в 19 років, будучи на 20 років її старше, написавши їй романтичну записочку за куліси». 

 

      Зоя Іванівна відвідувала будинок Дунаєвських, і в неї навіть склалися добрі стосунки з Зінаїдою Сергіївною. Сини Євген і Максим теж потоваришували. В останній рік свого життя Ісак Дунаєвський буквально розривався між двома родинами, але не переставав думати про Лідію Смирнову, котра обрала іншого.

Другим чоловіком Лідії став відомий радянський кінооператор В. Рапопорт.Ще через десять років вони зустрілися на Ризькому узбережжі, але Дунаєвськийне зупинився, бо поспішав на концерт.Наступного дня, 25 липня 1955 року,Ісак Осипович пішов з життя. Композитора знайшов шофер, вдома нікого не було.          Смерть митця моментально обросла чутками й домислами. Озвучувалися версії і про самогубство, і про вбивство, та жодна з них не знайшла офіційного підтвердження. Син Максим розповідав:«Батько був на гастролях у Ризі. Люди, дізнавшись коли від’їжджатиме поїзд із Дунаєвським, прийшли на перон і влаштували своєрідний концерт. Величезний натовп співав пісні батька –він разом із ними. Але потім зник. Друзі застали його в купе зі сльозами на очах: «Мені здається, це був мій останній концерт!» Так воно й вийшло. За кілька днів, уже в московській квартирі, лікарі, які прибули на виклик, побачили господаря мертвим – із телефонною трубкою в руці. Серцевий спазм»

      У житті Ісака Дунаєвського було багато містичного. Наприклад, 25 липня 1955 року, в день смерті композитора, ледь не загинув його старший син Євген, провалившись під лід. Тоді хлопця, як він сам говорив, виштовхнула з води «невідома сила». Але доля все ж не вберегла його: художник Євген Дунаєвський помер в день, коли вся країна відзначала 100-річчя Ісака Осиповича. А громадянська дружина Зоя Пашкова загинула в автомобільній аварії в день народження Ісака (1991 рік). Лідії Смирнової не стало 25 липня 2007 року, в день 52-ої річниці смерті Дунаєвського, теж у Москві. Чи був Ісак Дунаєвський «улюбленцем» вождя? Вважалося, що всі, хто одержував Сталінську премію були «улюбленцями» вождя. А наш земляк став навіть «двічі лауреатом»– 1941 і 1950 років! А ще у 1939 році його іменем було названо навіть пароплав (за життя такої честі удостоїлись лише Любов Орлова та Валерій Чкалов). Ісак Осипович, до речі, свого часу навіть пісню про вождя написав (а хто їх тоді не писав?!), але вона, кажуть, не сподобалася самому Сталіну: «Товариш Дунаєвський доклав увесь свій чудовий талант до того, аби цю пісню про товариша Сталіна ніхто не співав. Пишіть краще про людей!»

 

      Але й за часів Сталіна, а тим паче після його смерті композитора звинувачували в «ідеологічному цинізмі»: мовляв, на тлі жахливих подій, які відбувалися у державі, він писав «бадьоренькі пісні». Хоча існувала й інша точка зору, що саме ці пісні й допомагали людям жити у тих складних умовах, були своєрідним «психотерапевтичним засобом», аби країна остаточно не збожеволіла. Ісак Дунаєвський глибоко переживав систематичне замовчування його творчості. Сьогодні в це важко повірити. Багато хто переконаний, що в роки культу особи Сталіна музику Дунаєвського насаджували насильно. Але уривок із листа композитора до І. Сєрої (січень 1953 року) свідчить про інше: «Звичайно, я певною мірою марнолюбний, як кожний артист. Мені хочеться ласки і похвали. І тут я констатую з величезним болем і здивуванням, що вся моя діяльність покрита завісою цілковитого мовчання. Труна! Рецензії на мої концерти бувають у місцевих газетах, і все. Ви не знайдете в Москві жодного примірника моїх нот... Що це все означає, можна тільки здогадуватися...»

Вшанування пам’яті. Вулиці багатьох міст носять ім'я Ісака Осиповича (Дніпро, Лохвиця Полтавської області, Новосибірськ).У Лохвиці на честь Ісака Дунаєвського названадитяча музична школа. Тутзнаходиться будинок на вулиці Гоголя, в якому народився композитор.У Харкові іменем нашого земляка названа Дитяча школа мистецтв № 5. На честь композитора названий астероїд 4306 Дунаєвський.