Експресивна людина, актор дивовижного сценічного шарму, чудово талановитий, те, що називається «герой», так про нього говорили його сучасники. У своєму екранному житті він почав актором у Раскольнікові, та закінчив своє акторське життя у фільмі про Раскольнікова. Він помер, а прем’єра фільму відбулася тільки на наступний рік.

Існує цілих 4 версії року його народження: 1878р., 1882р., 1886р. та 1893-й рік.

Мова йде про Григорія Михайловича Хмару, який народився 23 липня 1893 р. у Полтаві, та за своє життя знявся у 52 фільмах. Мав двох братів - Олександра (1893-1987) та Семена (1901-1989), в майбутньому також акторів Театру      ім. Євгенія Вахтангова.

Театр заворожив полтавця з дитинства і після закінчення школи він переїхав до Києва де брав приватні уроки акторської майстерності. У 1910 році юнак був зарахований до 1-ї студії Московського Художнього театру (МХТ), в дуже жорсткому відборі – з 500 кандидатів. На цей же курс були зараховані Софія Гіацинтова, Олексій Дикий, Фаїна Шевченко та Лідія Дейкун.

Софія Гіацинтова, потім згадувала, що: «Вперше побачила Григорія Хмару під час його екзаменів лежачим в непритомності: не маючи права проживання, він три ночі провів на бульварній лавці та нічого не їв. До тепер не знаю, була це дійсно непритомність, чи перша талановито зіграна роль, але навколо нього метушилися, приводили до тями… Потім його зарахували, і театр виклопотав йому вид на проживання».

У МХТ Хмара брав участь у народних сценах, мав невеликі ролі у прем`єрах: боцман у «Пер Гюнті», слуга Варвари Петрівни у «Миколі Ставрогині», письменник Федорович у «Думці». Але дуже скоро наш земляк почав грати у Костянтина Станіславського (Перша студія Художнього театру) головні ролі та потрапив до розряду "великих".

Найбільше запам’яталася глядачу робота Григорія Хмари в ролі Джона Перебігля у спектаклі «Цвіркун на печі». Прем’єра відбулася наприкінці 1914р. та до літку 1918р., завдяки  грі полтавця була зіграна на сцені  286 разів.  

У 1915р. актор  дебютував у кіно у фільмах    Б. М. Сушкевича і  О. Уральского  «Цвіркун на печі» та В. Туржанського «Великий Магараз», а у 1918р. зіграв роль Раскольнікова (по роману Ф. Достоєвського «Злочин та кара»).

У  1922 році разом з «качалівською трупою» Художнього театру поїхав з гастролями до Європи, де і залишився у еміграції до кінця життя.

До свого від’їзду за кордон полтавець знявся майже у двадцяти фільмах, і до Європи Григорій Хмара емігрував вже, як артист, що відбувся.  З таким же успіхом продовжував зніматися і у Німеччині, зігравши головну роль у німій стрічці Роберта Віне «Раскольніков» (1923р.) отримавши відгуки німецької преси, як "геніальний і ексцентричний".

Особливістю полтавця була здатність закохуватися з першого погляду. Зовсім юним він закохався й одружився з актрисою Фаїною Шевченко, відвіз її батькам у Полтаву, але досить швидко розлучився.

Вдруге Григорій Хмара закохується вже будучи у Німеччині. На одній вечірці в Берліні відбулося знайомство актора з України та німецької акторки з Данії. 27-річний Григорій сидів на ручці фотелю, грав на циганській гітарі рідкісної роботи, щедро прикрашеній перламутровими інкрустаціями, наспівував романс. У цей час до зали увійшла 39-річна скандинавка Аста Нільсен, перша актриса німого кіно! Ні, не перша зірка, яка заламувала руки, театрально відкидала голову, широко розкривала безумні очі, а саме найкраща драматична актриса світового кіно, яка виразними точними рухами передавала трагедію героїнь. Могла дозволити собі зніматися, де хоче. Навіть сценарій "Гамлета" для неї переписують — головного героя роблять жінкою.

                

"Актор театру Станіславського - Григорій Хмара", – представили їй гостя. Вона ковзнула поглядом по фігурі актора, звернула увагу на віртуозну гру і дивовижний оксамитовий голос. А він безнадійно закохався з першого погляду. Того ж дня полтавець винайняв кімнату в готелі "Асторія", де мешкала Аста, вранці послав їй квіти. Проте Нільсен ігнорує українця. Квіти, прикраси — нічого не діє. Одного разу Григорій Хмара знайомить актрису з другом з України — режисером Олександром Довженком. Той приїхав у Німеччину на кілька тижнів, зав'язується роман. Перед від'їздом Довженко обіцяє, що скоро повернеться.

Здавалося, ніщо не розтопить лід скандинавки, та якось на вечірці Григорій приревнував актрису до якогось актора, і від гніву привселюдно зламав свою гітару об коліно. Потім схопив Асту з такою силою, що розірвав її сукню. Це спрацювало. Коли Довженко наступного разу приїхав у Берлін, застав кохану заміжньою. "Саме з Григорієм я сповна пізнала той шквал почуттів, який раніше передавала на екрані", — пише Аста.

Вони прожили у шлюбі сім років. Разом знялися у семи фільмах.      

   

У1923р. у стрічці «Ісус із Назарету, цар Іудейський» Григорій зіграв  Ісуса Христа, а  Марію Магдалину — його дружина .

У  1925 р. Хмара  зіграв разом із Гретою Гарбо та Астою Нільсен у фільмі «Безрадісний провулок» видатного німецького кінорежисера Георга Вільгельма Пабста.  Тоді Григорія Хмару назвали "Мозжухіним німецького кіно".

У 1926 р. він поставив виставу "Дама з камеліями" з Астою Нільсен у головній ролі, гастролював з нею Німеччиною, США. У 1928 р. він знявся в шедеврі польського кінорежисера Генріка Шаро «Сильна людина».

Вони розлучаються на початку 1930-х років. Тоді ж розпочинається ера звукового кіно. Популярність Григорія у кіно різко падає оскільки заважає його сильний акцент. Він хоче повернутися додому і навіть у 1932 році  порушує питання про повернення, але радянська влада йому відмовила.

У 1933 р. Григорій Хмара перебрався до Франції, де багато працював у паризьких театрах мініатюр, студіях, заробляв театральними уроками у власній студії на Монпарнасі. На початку  1930-х років полтавець створює театральну трупу  "Group of  Prague"  з акторів – емігрантів та успішно гастролює по Європі.

У 1933 р. полтавець входить  до організаційного комітету по створенню Дому артистів в Парижі, з цього ж року приймає участь у благодійних вечорах на користь Політичного Червоного Хреста, Спілки сестер милосердя ім. Ю. Вревської та ін.  Також приймає участь у творчих вечорах своїх відомих коллег - артистів та письменників:  Н. А. Лісенко, М. О. Крижановської, А. П. Доманської, Н. О. Теффі (Н. О. Лохвицька), М. Рощина, Д. Мережковського та ін.

У 1937 р. Григорій Хмара поставив у Російському театрі в Парижі спектаклі «Три сестри» та «Вишневий сад» А. П. Чехова, по п’єсі Р. Гуля «Азеф» , зігравши в ній роль Бориса Савінкова.

Під час Другої світової війни працював сторожем в гаражі, співав у різних кабаре, в тому числі в артистичному кабаре Д. О. Харитонова  «Золота рибка». Виступаючи разом з відомою акторкою театру та кіно Лілією Кедровою, молодшою за полтавця на 25 років знову закохався, але разом вони були недовгий час.  

У 1949 році Григорій Хмара спільно з М. Фельдом організував театр «Паризька студія», а з 1956 по 1960 роки був режиссером Нового кишенькового театру, де поставив вистави за творами А. П. Чехова,  п’єсами    А. Стриндберга, романом Ф. М. Достоєвського «Принижені та зневажені» та ін. Приймав участь у передачах по французькому радіо зі спогадами      про Ф. І. Шаляпина (1953р.), К. С. Станіславського.

З 1946 року полтавець знову почав зніматися в кіно. Після війни  одружився на Вірі Вольман - французькій журналістці, письменниці та кінокритику, з якою прожив до кінця свого життя.

Останню свою головну роль – Раскольнікова зіграв у кінофільмі «Злочин та кара», який з’явився на екрани у 1971 р., через рік після смерті артиста.

 77-річний Григорій Хмара помер 3 лютого 1970 р. в Парижі, похований на цвинтарі Сен-Женевьєв-де-Буа. Після його смерті у Франції вийшла в світ книга Віри Вольман  «Григорій Хмара – експресивна людина».

У своїй автобіографії «Муза, що мовчить» Аста Нільсен писала: «Ті росіяни, з якими я була знайома, жили в якомусь іншому, незвичному для нас темпі. Ми любили їх, захоплювалися, але нерідко нас лякали примхи їхнього темпераменту. Вони по-справжньому, від душі вміли прощати. Їхня доброта і любов до ближнього доходила до безмежного самозречення. У них була дивовижна любов до мистецтва, до прекрасного».

Дослідники творчості актриси вважають, що під росіянами вона мала на увазі одного чоловіка — Григорія Хмару, уродженця Полтави.