Художника Володимира Колеснікова називають класиком двадцять першого сторіччя. Видатний монументаліст, живописець,графік, член НСХУ, Народний художник України. Він вписав унікальну сторінку в історію світового мистецтва. Його життя нерозривно було пов’язано з Полтавою.

Володимир Григорович Колесніков народився у 1951 році в м. Луцьк у сім’ї військового. У 1955 році родина переїздить до Полтави, чарівного українського міста, що мальовниче розташувалось, утопаючи в зелені тінистих дерев, на берегах річки Ворскли. Зростаючи вдумливою, спостережливою та мрійливою дитиною, Володимир Колесніков з ранніх років життя намагався відтворювати дійсність у пластиліні та фарбах.

 

 

 

Спогади дитинства – найцінніший дар, що втілює безмежне тепло й турботу материнських рук та яскраві фарби оточуючого світу. Пам'ять про рідний край назавжди полонить душу Володимира, підсвідомо змушуючи серцем прихилятись до нього. Захоплення красою навколишнього світу, його постійним стрімким рухом переплітається у творчості художника з образом жінки-берегині та жінки-натхненниці та стають її провідними світочами.

​

Творче становлення Володимира Григоровича відбувалось у Полтавській художній школі під впливом майстерних педагогів. Варто зазначити, що схильність до постійного аналізу власного внутрішнього та оточуючого світу спрямувала юнака до вивчення історії, що заклало глибоке розуміння національних культурних кодів та сутності мистецтва.

Колесніков замолоду був учасником ансамблю пісні й танцю при Будинку культури залізничників у Полтаві.

 

 

 

Професійне зростання відбулось у Харківському художньо-промисловому інституті, а згодом продовжено у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Прогресивна атмосфера Львівського культурно-мистецького осередку, навчання на відділенні монументального мистецтва запалило творчий вогонь і завершило оформлення професійного художнього базису, на який все життя спирався митець, постійно згадуючи інноваційні підходи та дух творчої свободи, існуючий у його Almamater.

У роки навчання приятелював із балеринами місцевого театру опери й балету.Часто ходив до них на репетиції. Іноді вони позували Володимиру Григоровичу.Тоді й почав малювати танець.

 

 

 

За розподіленням, після закінчення навчання молодий художник прямує у 1978 році до Саранську (Мордовської АРСР), де працюючи упродовж 4 років з творчим колективом однодумців, створює низку монументально-декоративних творів: комплекс дерев’яної скульптури «Дитяче містечко»; монументально-декоративні комплекси «Історія авіації», «Першодрукар Іван Федоров»; монументальні живописні праці «Пам’яті болгарського Комінтерну», «Час у вогні», «Омелян Пугачов», «Піонери»; фрескові розписи «Пори року», «Архітектор ЛеКорбюзьє»; вітражі «Золота рибка», «Муха-Цокотуха», «Попелюшка» то

 

Повернувшись до Полтави, у 1982 році В. Колесніков, сповнений розумінням певної місії, продовжує створювати фрескові розписи по вологій штукатурці, намагаючись відновити та ствердити цю унікальну художню техніку, що набула свого розквіту за часів Відродження, проте наразі була забутою. Рідне серцю місто стало плідним середовищем, де надзвичайно виразно виявився талант вже зрілого майстра.

 

 

 

У Полтаві Володимир Григорович створив фірму «Мистецтво». Почав будувати Галерею мистецтв.Автором проекту став  архітектор Юрій Олійник. За його твердженням, з пропозицією щодо виконання даного проекту до нього ще на початку 1989 року  звернувся  Володимир Колесніков. Саме йому належала ідея спорудження в Полтаві великої художньої галереї, замовником якої згодом виступило створене художником, разом з колегами-однодумцями,  творче об'єднання «Мистецтво».

– Її придумав і почав будувати сам, – розповідав Володимир Колесніков. – Ділянку виділив тодішній голова міськвиконкому Іван Онопрієнко. У мене була своя фірма «Мистецтво». За її рахунок велося будівництво. Вивів підвал, почали зводити перший поверх. А в 1991 році, коли почалася інфляція, віддав Галерею Кукобі, щоб добудував.

 

 

З моменту народження ідеї до її реалізації минуло 10 років. Галерею мистецтв  у Полтаві було відкрито 25 вересня 1999 року.  Новий заклад культури з просторими залами, холом, анфіладами, прес-центром і зимовим садом, загальною площею понад 2 тисячі квадратних метрів відразу припав до смаку полтавцям, викликав і продовжує викликати захоплення у гостей міста. Журнал «Архітектура і престиж» за 2000 рік писав, що ініціаторами й інвесторами будівництва Галереї мистецтв були Національна спілка художників України та Фонд захисту й підтримки талановитих дітей, очолюваний тоді міським головою Анатолієм Кукобою.

​

Сьогодні Галерея мистецтв –це окраса міста, справжній храм мистецтва. Володимир Колесніков виявився прозорливим. Забезпечення Полтави закладом подібного зразка було важливою справою не лише для 1990-х років, насправді, це був значний внесок в майбутній розвиток міста.

Людина колосальної природньої харизми, користувався впевненим авторитетом у представників міського уряду і спрямовував усі зусилля на відродження національної культури та допомогу нужденним та талановитим людям. Його ініціативою Полтава та її мешканці отримали не лише Галерею сучасного мистецтва (нині Полтавський художній музей ім. М. Ярошенка), а й дитячу художню галерею ім. Саші Путрі.

Коло відвідувачів Галереї досить широке: від школярів до дошкільнят з батьками. Завдяки щомісячній зміні експозиції в дитячій залі кожен, хто відчуває захопливо-ніжне ставлення до творчості юних митців, до самого її процесу, може прилучитися і до його результату – дитячих творів.

Потужність особистості Володимира Григоровича згуртовувала навколо нього художників та поціновувачів мистецтва. Він мав грандіозні організаторські здібності й велике бажання щиро допомагати людям. Очолюючи комерційно-творче об’єднання «Мистецтво» (1991-1993), сприяв розвитку українського мистецтва, підтримуючи митців та закуповуючи їх творчі праці, друкуючи каталоги робіт художників, організовуючи художні експозиції, будуючи творчі майстерні та цехи.

 

 

 

Цей період творчості митця (1982-1998) знаменний створенням грандіозних монументально-декоративних праць у будівлях різних громадських та державних установ (Центральний аеропорт та автовокзал, Полтавська медична стоматологічна академія, Історико-культурний центр «Самсонівська церква», Головне управління комунальним господарством), присвячених аналізу історії та актуальним проблемам суспільства: «Полтавська битва», «Маруся Чурай», «Майбутня перемога медичної науки над раком», «Весна», «Битва під Жовтими Водами».

​

 

Також, у цей час митець створює величезну кількість поетичних станкових живописних полотен, що присвячені оспівуванню барвистих полтавських краєвидів («У полі», «Молодь», «Ніч Івана Купала»), звеличуванню образу прекрасної музи («Смуток», «Спекотний ранок», «Клеопатра»), вдумливих портретів сучасників («Тверський козак Х. Ахмеджанов», «Чемпіон світу по шахах А. Альохін», «Драматург»). Саме у цей період формується особистий стиль, що базується на переосмисленні спадку української народної культури та засад сюрреалізму, який художник визначав як декоративний постсюрреалізм.

 

Володимир Колесніков мав багатогранний мистецький талант і був надзвичайно працелюбним, вимогливим до себе, невтомним, постійно прагнув до довершеності. Його життя наскрізь пронизано прагненням до нових відкриттів, що втілилось у творчій праці в різних видах мистецтва – скульптура, монументальний та станковий живопис, графіка, дизайн, а також у дослідженні культури, звичаїв, історії різних країн (Японія, Німеччина, Хорватія, Китай, Угорщина, Франція, Чорногорія, Словаччина, Іспанія, Португалія) та мальовничих куточків рідної України.

 

–Та в якийсь момент Полтава стала замалою для мене, – розповідав Володимир Григорович. – 1997-го переїхав до столиці. Маю майстерню в центрі столиці – на Печерську – 70 «квадратів».Приходжу в майстерню і працюю. Іноді тижнями сиджу в ній.

У 1999 рік, на запрошення ректора Київського національного університету технологій та дизайну, Володимир Колесніков розпочинає роботу в якості викладача, захоплено поринувши у світ науково-педагогічної діяльності.

У 2000 році Володимир Григорович засновує кафедру рисунка та живопису на факультеті дизайну. З величезним ентузіазмом і батьківською турботою він налаштовує навчальний процес, всім серцем прагнучи створити зручні аудиторії та необхідну матеріально-технічну базу для студентів та викладачів. За його ініціативи відбуваються регулярні художні виставки, виїзні пленери та художні конкурси. Відтоді в університеті започатковано новий науково-творчий напрям, такий необхідний у виші технічного спрямування, направлений на становлення школи професійного українського дизайну.

Майже п’ятнадцять років кропіткої, однак надзвичайно плідної й корисної праці В. Г. Колеснікова у якості завідувача кафедри згуртувало міцний колектив однодумців, де він користувався глибокою повагою. Його авторитет та приклад непересічного талановитого життя надихав і завжди стимулював до професійного розвитку колег та студентство. Персональний, творчий та науково-педагогічний внесок В. Колеснікова – унікальний, сповнений гуманізму та інноваційних напрацювань, що у просторі української культури стимулює новіпроцеси переосмислення та значимості сьогоднішньої дійсності.

З приїздом до Києва почався новий етап у житті Володимира Колеснікова, що відбився у творчих шуканнях. Саме тоді він започатковує власний довготривалий проект «Рух у просторі і часі», який є своєрідним маніфестом творчої філософії майстра, ствердженням нової мистецької реальності через усвідомлення безкінечного руху як еволюційного принципу і його осмислення крізь пластику танцю.

 

Понад десять років свого життя Володимир Колесніков віддав цьому проекту, присвяченому вишуканому мистецтву танцю, в який художник вклав усю свою любов до балету, до пластики, вишуканості, експресії, емоцій та хореографічним формам. До втілення у життя та реалізації цього проекту художник багато років присвятив творчим пошукам і на початку 2000 років розпочав стрімко та натхненно працювати над своїми багаточисельними задумами. Напевно, одним із ключових моментів у долі митця стало й те, що його онука Катерина серйозно та професійно захопилася балетом, що також стало для В. Г. Колеснікова потужним джерелом натхнення. І не можна не зазначити, що на сьогодні Катерина є примою Маріїнського театру, яку із захопленням зустрічають на сценах всіх континентів.

За спогадами самого художника, створенням образів прекрасних, витончених, граціозних, легких немов пір’їнка балерин захопився ще у студентські роки, написавши та нарисувавши безліч етюдів та начерків у майстерні, на репетиціях, прем’єрах. Та й розпочинав свій мистецький шлях Володимир Григорович саме як художник театру. Балет став справжньою любов’ю «маестро пензля» на все життя. Проте, у роботах глядач може побачити не лише сюжети балету, – мистецький проект «Рух у просторі і часі…» став справжньою «одою» всьому багатогранному мистецтву танцю. Витончений східний танок, експресивний та пристрасний фламенко, вишукане танго, невгамовні яскраві, насичені ритми карнавалу та кабаре, далеко не повний перелік тем та сюжетних композицій.

Художник Володимир Колесніков у віці 56 років представив 120 робіт на тему танцю на виставці «Рух у просторі й часі» в полтавській Галереї мистецтв. Найбільше полотен присвячені класичному танку.                           

​

 

– Зображую танець у русі – від балету до сучасного, – розповідав митець. – Створюю хореографічні портрети різних танцювальних ситуацій. Бачу якийсь танець, переосмислюю його і тоді вже переношу на полотно.

 

Художник намагається розкрити всі таємничі сторони танцю, показати емоцію, пристрасть, жагу, любов крізь рух та пластику, красу жіночого тіла. Також висвітлена широка географія танцю, його етно-національне коріння та унікальні особливості: екзотичний світ африканського, індійського, японського та китайського танцю, латино-американський та  іспанський, грецький, запальний грузинський, румунський, угорський, циганський… Танець не знає меж і кордонів, мова танцю не потребує перекладу, адже в ньому живе душа кожного народу. Багато подорожуючи світом, побувавши в багатьох країнах, Володимир Григорович мандрував не як турист, а як митець, який поставив за мету – підготувати виставку творів, які б розповідали про красу, людей, звичаї, різні культури мовою танцю. І йому це безперечно вдалося!

​

Протягом десятиліття В.Г.Колесніков створив понад три сотні живописних полотен та графічних аркушів, в яких  репрезентовані як унікальна авторська техніка олійного та акрилового живопису, так і розкрито майстерне володіння пастеллю, тушшю, аквареллю,  навіть звичайним олівцем.

​

               

«Тема танцю не залишала мене протягом усього життя. Я спробую зібрати воєдино музику й глибину танцю Е. Дега, А. Лактіонова, П. Пікассо – вони доторкнулись цієї теми лише частково, за завісами, а я розкрив танець у його різноманітті», - розповідав В.Колесніков.

​

 

Попри те, що живописна історія танцю вже має багате минуле, художник чітко розуміє свою необхідність у ній. Мало хто звернув увагу на танець у такому різноманітті, як Колесніков: тут є і форми класичного балету, і елементи еротичного танцю, і незвичні народні танці.

Усе життя Володимира Григоровича Колеснікова було  присвячене мистецтву.  З  ранніх літ і до останнього подиху він самовіддано творив, працював,  удосконалював і без того довершені живопис та рисунок. Художник пишався тим, що сини успадкували його талант, обрали живопис головною справою свого життя. Неодноразово  представляв митець свої здобутки  і в колись вимріяній ним Галереї мистецтв.

Свідченням батьківської гордості за синів, які гідно продовжують родинну справу стала виставка трьох художників Колеснікових – Володимира, Володимира-молодшого та Дмитра, відкрита у квітні 2014 року під назвою «Україна-Португалія». Назва, звісно ж, невипадкова. Наймолодший із Колеснікових-художників Дмитро вже певний час живе у Португалії, де намагається знайти нові мистецькі підходи. Нині робота Дмитра Колеснікова у Португалії пов'язана із мистецтвом, там він продає свої твори всередині країни та у країни ближнього зарубіжжя. На відкритті виставки поділився Дмитро і своїми порівняннями мистецького процесу у Португалії та Україні. Там, говорить художник, аби організувати виставку своїх робіт не має значення досвід художника та чиїсь рекомендації, всі проходять через єдину чергу.

​

 

28 червня 2014р. перестало битися серце відомого митця і великого патріота Полтави Володимира Григоровича Колеснікова. Життя художника обірвалося до жалю рано, але вся його творча спадщина не залишає сумнівів, що ім’я митця буде вписане до класики українського живопису ХХІ століття

​

​

Художні кола міста, його громадськість прийняли рішення увічнити ім'я художника встановленням меморіальної дошки на будинку, в якому він жив у Полтаві. 12 червня 2018 р. цю меморіальну дошку було відкрито. Автором її ескізного проекту є син Володимира Колеснікова – художник Володимир Колесніков-молодший. Автор-виконавець – скульптор, друг художника Тарас Цюпа.

 

 

У доробку майстра близько 3000 художніх творів, 150 виставок міжнародного та національного рівнів, 7 художніх монографій, монументально-декоративні, живописні та графічні праці зберігаються у музеях та приватних колекціях України, Росії, Німеччини, Японії, Китаю, Канади, Фінляндії, Австралії. Наразі українське суспільство переживає становлення громадянської свідомості і національної приналежності, де важливим компонентом цього процесу стає особистість митця.

Значна частка мистецького спадку Володимира Колеснікова навічно залишилася в Полтаві. Мало не кожен із жителів міста звертав увагу на монументальні розписи  полтавського автовокзалу, аеропорту чи медичної академії. Вони стали окрасою цих приміщень, зробили їх знаменитими. Щедрим дарунком митця та його родини пишається й Полтавський художній музей (Галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка, зберігаючи в своїй збірці 12 живописних творів.

 

Для Володимира Колеснікова Полтава була місцем його особливої прихильності і любові.  Хоча він народився в Луцьку, художню освіту здобув у Харкові та Львові, наприкінці 1990-х остаточно оселився в  Києві, але саме  до Полтави, міста його дитинства і юності, міста, що дарувало вибір його мистецького шляху і яке він із особливою гордістю називав рідним, митець прагнув повернутися знову й знову. Саме з Полтавою він пов’язував усі головні етапи  власного сходження, тому саме на суд полтавців поспішав подати результати своїх найвагоміших звершень.

 

​

Не порушуючи традиції, що склалася, перша виставка, присвячена пам’яті Володимира Колеснікова, також була організована в Полтаві – у великій виставковій залі Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка у квітні 2015 року. Вона була створена на основі живописних та графічних творів Володимира Колеснікова різних періодів його творчого життя. Пейзаж, натюрморт, ню, складні багатофігурні композиції, картини, що представляють цілий ряд тематичних циклів, виконанню яких майстер віддавав перевагу. Всього близько 150  представлених  робіт демонстрували неосяжний, але разом з тим і далеко не повний світ захоплень їх автора.

Творчий спадок Володимира Григоровича Колеснікова – величний зразок щирої самовідданості мистецтву, постійного самовдосконалення, натхнений приклад вагомого творчого потенціалу, що ґрунтується на національних традиціях, глибокому емоційному і духовному базисі та закладає гідні орієнтири для талановитої молоді.