Світ буде щасливим тільки тоді, коли у кожної

 людини буде душа художника, інакше кажучи,

 коли кожен буде знаходити радість у своїй праці.

                                                         Огюст Роден

 

Він увійшов в історію мистецтва як живописець і графік; художник-журналіст, критик. Був учасником Другої світової війни та директором Полтавського художнього музею (1964-1974).У його доробку – понад тисяча картин і сотні малюнків, точну кількість яких сьогодні не зможе назвати ніхто, бо вони розпорошені по численних колекціях. Серед графічної спадщини митця трапляються справжні перлини, які свідчать, що він не лише досконало володів технікою академічного рисунку, а й був віртуозним виконавцем миттєвого портрета олівцем з натури та неперевершеним майстром дружнього шаржу.

 

 

 

Це все про нашого земляка Павла Матвійовича Горобця. Цьогоріч виповнилося 115 років від дня народження видатного полтавця.

«Майстер пейзажної мініатюри», – так характеризував творчість цього художника інший український митець – Микола Глущенко. Справді, в пейзажах Горобця відчувається щира любов до української землі, тонкий ліризм творчої душі. Свої роботи художник присвятив, здебільшого, рідній Полтавщині.

 

 

Павло Матвійович народився у Полтаві 15 січня 1905 року в простій, але інтелігентній сім’ї. Батьки приділяли вихованню сина багато уваги, прищеплювали любов до мистецтва, музики, літератури.

Мати – Меланія Панасівна – була кравчинею. Батько працював друкарем у місцевій типографії. Вінчасто влаштовував для сина піші прогулянки мальовничими околицями міста та берегами Ворскли, водив у театр. Саме в театрі малий Павло вперше познайомився зі справжнім образотворчим мистецтвом, побачивши на сцені живописну завісу.

Малювати Горобець почав дуже рано. Спочатку перемальовував журнали мод у матері-швачки, потім, ще хлопчиком частоходив у гості до сусіда-француза, якийдавав уроки малювання в сім'ях заможних полтавців.

 

 

 

Були в житті Павла Матвійовича і початкова школа мадам Ворожейкіної, й успішні іспити та вступ до Першої чоловічої гімназії. До речі, саме в останній йому пощастило зустрітися з відомим хоровим диригентом, композитором і педагогом Ф.М. Попадичем. Це сприялотому, що хлопець захопився співом. Ось як Павло Горобець згадував пізніше свої гімназичні роки: «Директор гімназії Ранч (німець за походженням) ставився до цієї нової мови з ненавистю (йдеться про українську мову), а наші гімназичні хори, які розучували українські пісні під керівництвом чудового регента Федора Миколайовича Попадича, просто забороняв. «Або «заповіт» співати, або в гімназії вчитися!» – кричав Ранч. Але ми все одно розучували і «Заповіт», і «Реве та стогне…», і «Сиву зозулю», і на тематичних вечорах усе це чудово виконували».

Закінчення гімназії (1918) співпало з настанням тяжких часів – точилася громадянська війна, тому вибір майбутньої професії відбувся якось сам собою. Певно, перемогло бажання допомагати пораненим бійцям, і Павло Матвійович подався опановувати медицину.

 

 

 

Однак ішли роки, налагоджувалося мирне життя. До юнака прийшло усвідомлення того, що він зробив величезну помилку при виборі своєї професії. Саме тому, заручившись підтримкою батька, Павло Горобець залишає навчання й обирає новий шлях – у мистецтво.

 

 

 

1922 рік приніс майбутньому художнику тяжку втрату – пішов із життя його батько. Юнакові на той час ледь виповнилися 17 років.У цьому ж році Павло Матвійович переступає поріг Полтавської художньої студії. З учителями йому пощастило: першим наставником став талановитий портретист Григорій Іванович Цисс.

Протягом чотирирічного навчання у його студії Павло Горобець отримав необхідні йому початкові професійні знання, а головне – визначив свій шлях у мистецтві. Пізніше між ними зав'язалася щира дружба, яка позитивно позначилася на творчості молодого художника.

У своїх спогадах Павло Матвійович писав: «Як дорогу пам’ять я бережу два портрети, створені Григорієм Івановичем з мене в 1925 і 1930 роках». Тепер вони так само дбайливо зберігаються в Полтавському художньому музеї імені Миколи Ярошенка.

 

Портрет Павла Горобця. Художник Григорій Цисс 

 

Наш земляк був людиною глибокою і багатогранною. Він виступав на сцені народного театру, де не раз і сам ставив спектаклі та писав до них декорації. Захоплювався й музикою – з дитинства грав на гармошці, мандоліні, гітарі, пізніше засвоїв гру на скрипці й фортепіано. Павло Матвійович мав чудовий голос, любив українські народні пісні, був чудовим виконавцем романсів.               З 1927 по 1936 р. він плідно працював художником-журналістом у редакції газети «Більшовик Полтавщини»(так називалася газета «Зоря Полтавщини» у період із 1924 по 1941 рр.)До речі, з обласною газетою Павло Горобець ніколи не поривав зв’язків.«Був період, коли Горобець працював у газеті «Більшовик Полтавщини» - сотні його карикатур тоді були опубліковані і надруковані. Він був відомийцими роботами. Він мав дуже гостре око, миттєво вихоплював щось цікаве і малював. Також він був потужним мистецтвознавцем. Писав серйозні статті, звіти про виставки, прем’єри, рецензії та багато іншого»(Олексій Петренко, полтавський колекціонер та видавець)

 

 

 

Другого свого справжнього вчителя наш земляк зустрів під час навчання у Харківському художньому технікумі в 1928 році. Це був Микола Бурачек,живописець, письменник, мистецтвознавець, піонер шевченкознавства, один із фундаторів Української академії мистецтв.Коли навчання у Харкові закінчилося, вчитель і учень весь час продовжували листування і зустрічі. М.Г.Бурачек, відвідуючи Полтаву, завжди був бажаним гостем Павла Матвійовича.

 

 

У 1934 році доля подарувала Горобцю спільну поїздку з Миколою Бурачеком на етюди в Межигір’я. Павло Матвійович на власні очі міг бачити, як творитьмайстер, працювати поряд. Остаточно обравши в ті роки свій шлях у мистецтві, художник віддав перевагу саме пейзажу і жодного разу не зрадив йому.

А потім була війна. З першого і до останнього дня Другої Світової Павло Горобець був серед тих, хто воював за перемогу. Тяжко поранений під Ржевом, він нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня. Навесні 1945 року в місті Лабіау (Східна Пруссія) взяв участь у виставці Перемоги, де експонувалися роботи художників-фронтовиків, виконані в коротких перервах між боями.

 

 

Портрет Павла Горобця. Шаховцов Віталій

 

Частина фронтових малюнків художника потрапила до колекції Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського, зберігаються вони і в зібранні Полтавського художнього музею ім. Миколи Ярошенка.                         Після війни Павло Горобець повертається до Полтави, до рідного дому, що ще стояв у Бабичівському провулку, 8 (тепер пров. Желвакова). Його вразили зміни, що відбулися в художньому житті міста: «Багатьох художників немає серед живих. Із «стариків» лишився я один. На зміну прийшло нове, молоде покоління, утворилося товариство художників, фундамент якого довелося закладати і мені»

 

 

 

Наш земляк був завжди помітною постаттю в культурному житті Полтави. Він брав активну участь в обласних і всесоюзних виставках, читав лекції по мистецтву, навчав живопису й малюнку самодіяльних митців і юні дарування. Як член Спілки художників СРСР з 1945 року виконував обов’язки уповноваженого з питань мистецтва у Полтавській області.

У перший рік після війни Павло Матвійович став працювати у Полтавському художньому музеї. З цим музеєм, який відкрився в Полтаві ще у 1919 році, пов’язана вся творча біографія митця. Сюди ще юнаком він приходив, мов до храму, щоб поклонитися великим майстрам живопису, повчитися на їх картинах. Ще до війни влаштувався до музею лаборантом. З 1946 року працював заступником директора з наукової роботи, а з 1963 р. протягом десяти років очолював музей.

 

 

 

         Для працівників Полтавського художнього музею імені Миколи Ярошенка постать Павла Матвійовича Горобця культова. Музей був для митця рідним домом. У скромному будиночку на його території він і жив разом із дружиною Іраїдою Петрівною Цвєтковою та донькою Оленою. У музеї знаходилася і майстерня, яку він облаштував у своєму кабінеті, іншої не мав. Тут залишилася і значна збірка його творчої спадщини – 61 живописний твір і понад 200 графічних робіт.

Із вдячністю ставлячись до митця, музейні працівники започаткували добру традицію відкриття виставок, присвячених ювілеям Павла Горобця. Було так за життя Павла Матвійовича, зберігається ця традиція й нині.

Більше 70 виставок відбулося за життя майстра. Остання, персональна у Києві, у 1973 році за рік до смерті. Не кожний український художник міг похвалитися на той час виставкою в столиці. Вона пройшла з великим успіхом і мала численні схвальні відгуки.

В Україні твори художника зберігаються у музеях Полтави, Миргорода, Києва, Харкова, Львова та Миколаєва.Роботи Павла Горобця – справжня знахідка для колекціонерів. Твори нашого земляка зберігаються у шанувальників пейзажного живопису Америки, Канади, Англії, Італії та інших країн Європи, а також у 15-ти музеях світу.