Надія Несторівна
Бабенко
Полтавські килими прославилися на весь світ у 1969 році, коли Надія Несторівна Бабенко подарувала ООН від України килим «Древо життя». А що ми знаємо про авторку цього килима? Заслужена майстриня народної творчості України, художниця декоративного мистецтва в галузі килимарства та вишивки. Її твори прикрашають Державний музей українського народного мистецтва, Національний музей Т.Шевченка, Полтавський краєзнавчий музей, кімнату-музей у Решетилівському художньому професійному ліцеї.
Надія Несторівна народилася 30 вересня 1926 року в селі Вересочі Куликівського району Чернігівської області. Мама, Варвара Федорівна, працювала вчителькою, тато, Нестор Акимович – директором школи. У сім’ї було четверо дітей: Надія, її сестри Марія та Ніна і брат Олексій. Коли Надійці було 5 років, пропав безвісти батько: у сім’ї думали, що його репресували за зв’язки з Денікіним. Майже все життя майстриня боялася, що про це можуть дізнатися.
Дитинство Надії припало на страшні часи голодомору. Мамі було дуже тяжко підіймати на ноги чотирьох дітей. Тож родина переїхала до Кролевця Сумської області. Мати влаштувалася прибиральницею у військкоматі, сестра Марія – санітаркою. Надія в 17 років стала діловодом у початковій школі с. Подолове. Потім вона закінчила в Глухові курси військових керівників для початкових шкіл, деякий час вчителювала в Подолівській школі.
Далі було навчання в Кролевецькому технікумі художніх промислів на відділенні килимарства, після закінчення якого Надія Несторівна одержала спеціальність техніка-художника-технолога. Вона досконало знала всі секрети виготовлення традиційних килимів. Дівчина намагалася гарно зарекомендувати себе, показати майстерність і старанність при створенні різних килимів. Надія Бабенко мала красивий голос, брала активну участь у художній самодіяльності, співала в хорі та сольно. Подруги-однокурсниці, які стажувались у Решетилівці, вмовляли Надію переїхати туди. Дівчина прислухалась до їхніх порад і не пошкодувала про це. У Решетилівці вона працювала тяжко, але з величезним задоволенням. Тут Надія Несторівна зазнала великої слави.
З 1951 року вона працювала інструкторкою килимарства в Решетилівській школі майстрів художніх промислів. Майстриня викладала технологію килимарства й композицію, вела практичні заняття. Саме тут вона захопилася створенням ескізів килимових виробів, набула досвіду керівництва процесом їх створення.
1953 року Надія вийшла заміж за демобілізованого молодшого сержанта – водія Олексія Бабенка. Доки не збудували власної оселі, знімали кімнату в будинку по вулиці Тараса Шевченка. Заміжжя й народження доньки Тетяни підштовхнули майстриню до рішення перейти на виробничу діяльність. У своїх спогадах про цей період Надія Бабенко писала: «… як почала «свою фабрику» килимового ескізування, задумалась ткати витворене – вже на верстатах місцевої фабрики художніх виробів».
З 1958 року працювала завідувачкою лабораторії Решетилівської промартілі. Тут вона розробляла зразки виробів для масового виробництва, займалася колоруванням пряжі. Надія Несторівна зацікавилась історією полтавського краю, розвитком художньої народної творчості, захопилася відновленням давніх традицій.
1959 року, не перериваючи виробничої діяльності, майстриня народила сина Олександра. Не зважаючи на цікаву роботу, родина для Надії Бабенко була головною цінністю в житті, основним творчим досягненням. Її життя було насиченим. Майстриня говорила: «У мене життя – це суцільний галоп без просвітку». Рідні не розуміли, коли вона все робила. Щоранку діти прокидалися від маминих кроків, бо вона бігала по кімнатах, щоб встигнути швиденько все поробити: приготувати їжу, поприбирати, зібратися та вчасно прийти на роботу. «Поки на кухні попораюсь, город оброблю, щось виперу, щось полатаю, листи напишу – і дня немає», – розповідала Надія Бабенко.
Матеріал для килимів майстриня купувала в колгоспі. Натуральну овечу вовну Надія Несторівна вимочувала і прала в кальцинованій соді. Потім діти з чоловіком скубли її на гребені, пряли на прядці, намотували готові нитки на мотовило. Жінка просто не мала часу на все це, а рідні із задоволенням їй допомагали. Надія Бабенко час від часу фарбувала собі потрібні нитки. У великій посудині гріла воду, додавала фарби. Потім вона розвішувала нитки на довгих мотузках, щоб сушилися. Діти чекали на закінчення роботи. Коли ж батьки виносили готовий килим на вулицю й розстеляли на снігу, то для них це була справжня казка.
З 1960 року Надія Несторівна працювала головною художницею Решетилівської фабрики художніх виробів: керувала художньою діяльністю килимарів, розробляла та затверджувала в Міністерстві легкої промисловості ескізи та шаблони для серійного виробництва.
Крім того, Надія Бабенко наполегливо вивчала й копіювала давні килимові вироби у фондах музеїв, брала участь у виставках, нарадах, конференціях і семінарах із проблем розвитку українського народного мистецтва та промислового виробництва декоративно-ужиткових творів. Усе це сприяло її творчому зростанню.
З майстринею товаришували багато видатних людей. Вони часто відвідували її домівку. Надія Несторівна щедро пригощала гостей різними смаколиками. Вони довго засиджувалися в неї, говорили про килими, виставки, семінари…
Надія Бабенко створювала монументальні килими. Деякі з них повторювалися або виконувалися масово. У них майстриня проявила себе інтерпретаторкою традиційних орнаментальних форм полтавського двостороннього килима. Творчі досягнення Надії Несторівни отримали суспільне визнання. У 60-ті роки з’явилася перша стаття про неї в газеті «Зоря Полтавщини» та перша публікація твору в каталозі художньої виставки, присвяченої Тарасу Шевченку.
У 1961 році майстриня вперше взяла участь у зарубіжній виставці творів у Загребі. У 1968 році вона отримала срібну медаль Виставки досягнень народного господарства СРСР. У 1971 році килим «Білий» експонувався на Лейпцизькому ярмарку в Німеччині. У цьому ж році Надія Бабенко для київського готелю «Либідь» виткала килим «Малиновий цвіт».
Професійні художники замовляли килими саме решетилівським килимарницям, які працювали під керівництвом Надії Несторівни. Цьому сприяла світова слава про їхню майстерність.
Решетилівська фабрика тривалий час була єдиною в Україні, де виконували твори професійних килимарів.
Надія Бабенко мала вольовий характер і не зраджувала своїм принципам. Вона працювала на фабриці тоді, коли нею керував відомий український килимар Леонід Товстуха. Обидва вивчилися в Кролевецькому технікумі, були видатними килимарями, мали визначні творчі успіхи. Тільки Надія Несторівна була трішки старшою. Тож не дивно, що між Надією і Леонідом, які мали власні амбіції, іноді траплялись непорозуміння. Одного дня Надія Бабенко прийняла важливе рішення і, не вагаючись, звільнилася з фабрики. Отак несподівано вона повернулася до викладацької діяльності.
Як розповідала майстриня пізніше, наступного дня злякалася від того, що втратила. Вона тоді подумала: «Та невже ж я не подужаю, невже покину творити!?» І почала облаштовувати свою домашню майстерню: купила верстат, навчила чоловіка прясти й фарбувати вовну. І показала всім, що для її таланту не існувало перепон. Так продовжилася викладацька діяльність Надії Бабенко: вона працювала в Решетилівському художньому професійному ліцеї, де навчала учнів килимарству.
І навіть після виходу на пенсію Надія Несторівна продовжувала з короткими перервами працювати на посаді майстрині виробничого навчання. Вдома ж вона виготовляла унікальні килими з вовни.
З публікацій відомо, що з 1973 по 1987 роки майстриня створила 26 унікальних авторських робіт. Дуже багато шедеврів не були оприлюднені. Найбільше вражає, що Надія Несторівна завжди думала про творчість. Пораючись по господарству, могла зайти на хвилинку в хату і швиденько намалювати ідею. А часто і над ескізами, і над килимами працювала вночі, щоб ніхто не заважав.
З 1992 року Надія Бабенко працювала художницею килимарства малого науково-виробничого підприємства «Засвіт». У 1996 році, з нагоди 70-річного ювілею, відбулася її персональна виставка творів «Золота осінь» у Національному експоцентрі «Український дім». Проєкт каталогу цієї виставки одержав грант на видання від Фонду Джорджа Сороса. Він став не тільки першим каталогом робіт самої майстрині, але й першим в Україні персональним виданням серед майстрів декоративно-ужиткового мистецтва.
З 1996 року почався період індивідуальної творчості Надії Несторівни. У 2000 році в Національному художньому музеї в Києві відбулася персональна виставка творів родини Бабенків. Потім ця виставка експонувалася в Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенка. Тоді ж майстриня й отримала Орден княгині Ольги 3-го ступеня.
У 2006 році було видано альбом «Надія Бабенко. Килимарство. Вишивка». Майстриня не любила власних нагород: «А тут ще й орден. Та хіба ж я Раїса Кириченко чи Ніна Матвієнко? Тепер мені й перед сусідами буде соромно – за які такі заслуги бабі орден?».
Основним джерелом натхнення Надії Несторівни було захоплення рідною природою, тому в її творах переважають композиції із зображенням рослин і тварин. У фільмі про майстриню ОДТРК «Лтава» із серії «Обереги» Євген Пілюгін наводить приклад, як вона відповіла на питання, чому такий дивний колорит в ескізі килима «Паморозь»: «…а у мене вранці капуста померзла».
У післявоєнні роки дістати якісні фарби було дуже складно. Їх продавали лише через Спілки художників. А Надія Бабенко вступила до Спілки вже визнаною майстринею лише 1979 року. Художниця звикла користуватися тими фарбами, які були доступні: аквареллю для школярів та гуашевими білилами низької якості. Замість пастелі використовувала стружку з кольорових олівців, яку розтирала пальцем по фарбі в потрібному місці ескізу. У графічних роботах Надія Несторівна поєднувала акварель, гуаш, пастель, кольорові та графітні олівці. Закінчуючи твір, вона зверху по зафарбованому накладала графічний малюнок олівцем.
Надія Бабенко створила багато красивих полотен і навчила багатьох українців. Якось її спитали: «Скільки ви виготовили особисто ескізів?» Її відповідь здивувала: «Я б ними встелила пів України».
Померла майстриня в грудні 2009 року. Її роботи знаходяться в музеях Києва, Полтави, Сум, Канева, Решетилівки, у приватних колекціях Франції, Німеччини. Сімейну справу продовжують син та невістка Надії Бабенко. Зараз унікальному стилю килимарниці можна навчитися в Решетилівському художньому професійному ліцеї.
У 2014 році на честь Надії Несторівни назвали вулицю, де вона жила. У 2016 році на фасаді Решетилівського художнього професійного ліцею відкрили меморіальну дошку з барельєфом. 2021 року Національний банк України випустив монети номіналом 5 та 10 гривень «Решетилівське килимарство», де зображено фрагмент килима «Голубий» Надії Бабенко.
Радимо прочитати:
Кара-Васильєва, Т. В. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю» [Текст] / Т.В. Кара-Васильєва, З.А. Чегусова. – Київ : Либідь, 2005. – 280 с.
Народне мистецтво Полтавщини [Текст] : каталог: До 20-річчя Полтавського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України / упор. А. П. Маркар’ян. – Київ : СІМОН, 2014. – 95 с. : фотогр.
Полтавський краєзнавчий музей [Текст] : маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток : збірник наукових статей. Вип. XIII / Департ. культури і туризму Полтав. ОДА ; ПКМ імені Василя Кричевського. – Полтава : Дивосвіт, 2018. – 687 с. : фотогр.
Решетилівські дивотвори [Образотворчий матеріал] . – Полтава : АСМІ, Б. р. – 28 с. : іл., фотогр.
Товстуха, Л. Спогади і роздуми [Текст] : (півстоліття на Решетилівській фабриці художніх виробів ім. Клари Цеткін) / Л. Товстуха. – Решетилівка : ПВКП «Тираж», 2010. – 195 с.
Ханко, В. М. Енциклопедія мистецтва Полтавщини [Текст] : у 2 т. – Полтава : АСМІ ; О. Ханко, 2014. – Т. 1. – С. 93-96.
Бабенко, О. Дерево життя Надії Бабенко [Текст] / О. Бабенко, Д. Бичкова // Рідний край. – 2013 – №1. – С. 121-128.
Данилейко, В. О, рідна земле – килимова / В. Данилейко // Народне мистецтво. – 1997. – № 2. – С. 16-19.
Міщенко, Г. Килимарський світ Надії Бабенко [Текст] / Г. Міщенко // Народне мистецтво. – 1997. – № 3-4. – С. 36-37.
Прядка, В. Феномен народного мистецтва в суспільній свідомості України [Текст] / В. Прядка // Народне мистецтво. – 1997. – № 2. – С. 3-5.
Щербак, В. Заквітчала б килимами всю Україну [Текст] / В.Щербак // Народне мистецтво. – 2006. – № 3-4. – С. 4-7.
Інтернет-джерела:
https://dk.kyivcity.gov.ua/news/502.html
https://esu.com.ua/search_articles.php?id=38544
http://www.knpu.gov.ua/content/babenko-nadiya-nestorivna
http://www.m-kaleidoscop.ltava.org/2021/09/blog-post_80.html