Микола I особисто дякував йому за бездоганну службу, Д.Трощинський відгукувався про князя, як про гідну й талановиту людину, М.Максимович радився з ним, ділився своїми творчими планами, О.Пушкін у листах переказував йому вітання, В.Жуковський виявляв до нього свою прихильність, Г.Державін запрошував до себе на гостини тощо.

Упродовж усього життя він культивував елементи української культури в російському суспільстві, причому як у столиці, так і провінції. В українському середовищі намагався усталити елементи світського столичного побуту. Саме завдяки його збірці українських дум «Опыт собрания старинних малороссийских песен» (1819 р.) було розпочато історію наукових публікацій українського народного фольклору.

Мова йде про нашого земляка - князя Миколу Андрійовича Цертелєва.

Народився Микола  Цертелєв в 1790 р. у Хоролі Полтавської губернії, за походженням з грузинського князівського роду Церетелі. За вірну службу государеві його дід одержав 30 дворів кріпаків у Хорольській сотні Миргородського полку. Його батько перебував на царській службі у званні корнета. Дитинство та юність Миколи Цертелєва пройшли в Україні.

Здобувши гарну домашню освіту в хорольському маєтку, М. Цертелєв почав службу у Чернігівському повітовому козацтві, але швидко вийшов у відставку. В 1810 році вступив до Харківського університету, а згодом став студентом етико-філологічного факультету Московського університету, який закінчив у 1810р. Перед ним відкривалася блискуча чиновницька кар'єра. Але князь повернувся у хорольський маєток, займаючись переважно літературно-фольклорними справами.

В цей час М. Цертелєв часто відвідував маєток Д. П. Трощинського у Кибинцях, який по праву вважався одним із осередків української культури першої чверті XIX ст. Тут він познайомився з домашнім театром відомого мецената, в спектаклях якого брали участь батько і мати М. В. Гоголя, та й сам маленький Нікоша вже виконував у них епізодичні ролі, зустрівся з блискучим сатириком і філософом В. В. Капністом, який став для нього справжнім учителем на літературній ниві, художником В. А Боровиковим, упорядником унікальної бібліотеки в Кибинцях І. Р. Мартосом, лікарем Н. Я. Трохимовським та іншими передовими людьми свого часу. В маєтку  Д. П. Трощинського шанували українську народну пісню та історичні думи. Завжди гостинно зустрічали сліпих кобзарів і бандуристів.

В 1819 році князь заступає на службу в Міністерство фінансів. В цьому ж році Микола Цертелєв видає свою першу книгу – збірник українських козацьких дум «Опыт собрания старинних малороссийских песен».

          Безпосереднім же поштовхом до створення збірки, як повідомляє сам Цертелєв, послужили дві зустрічі з мандрівними кобзарями в маєтку Д. Трощинського: «...находясь долгое время в Полтавской губернии, сделал я небольшой опыт собрания старинних малороссийских песен. Случай, помогавший многим открытиям, был виновником сего опыта. Нечаянно попался мне слепой, шестидесяти лет, бандурист, который подобно древним рапсодам, переходя из одного места в другое, воспевает подвиги отечественных героев. Я списал все, что он знал, и с удовольствием увидел шесть старинних песен, к которым в последстви и присоединил еще четыре таковых же...» 

Видаючи думи, князь Цертелєв вважав, що робить патріотичну справу: «Якщо ці віршіне можуть служити поясненням української історії, то, принаймні, в них видно поетичний геній народу, його дух, звичаї старих часів і нарешті ту чисту моральність, якою завжди відзначалися українці і яку вони старанно зберігають і сьогодні, як одиноку спадщину по предках, яка врятувалася від жадності сусідніх народів» - так він писав у передмові «Розсуждение о старинних малороссийских песнях» до збірки.

       Про це також переконливо свідчить  і епіграф до збірки, узятий із трагедії «Пожарський»:

И гробы праотцов, обучай их простой,
И стены, и камки, все, и даже самый дым

Жилищ отеческих, я сердцем чту своим.

       У передмові до збірки «Рассуждение о старинних малороссийских песнях» впорядник уперше намагався обгрунтувати важливість вивчення народних пісень як історичного, літературного, морально-естетичного джерела. Однак найвища їх цінність, на його думку, полягала в тому, що вони дають змогу відтворити психологічний портрет народу. Серед ментальних рис українців М. Цертелєв називав чуттєвість, емоційність, «чисту моральність», яку«старанно зберігають по цей час як єдиний спадок від предків своїх, що вцілів від жадібності народів, які їх оточували», «тихий смуток» та ін.

Крім того, автор акцентує увагу на «поетичному генії» українського народу, на тому,  що його пісні, хоча й не являють собою «другої «Іліади», незаперечно доводять, що «не тільки греки та римляни вміли бачити й відчувати».

        Хоча в той же час Цертелєв зауважував, що зібрані ним твори — то вже «завмираючий відголос гармонії, яку було чути колись на берегах Дніпровських», хоча мова українців «не менше інших мов придатна для поезії». Для самого М. Цертелєва «Опыт собрания старинних малороссийских песен» став перепусткою до інтелектуального товариства російської столиці.

        Перша рецензія на збірку з'явилася 1820 р. Її автор, бажаючи не вказувати свого прізвища, підписався «Е. Т-ій» і зазначив, що прочитав книжку із задоволенням і загалом давав схвальну оцінку збірці, вважаючи «Опыт собрания старинних малороссийских песен» корисною та актуальною працею:«Книга ця є першою з таких і заслуговує на увагу прихильників вітчизняної словєсності. В уміщених у ній віршах є багато справді поєтичних висловів і описів - особливо ж приваблива вона для нас, малоросіян, що мешкають у столиці, тим приємна спогадом про Батьківщину, який народжується при її читанні. Вєльми бажано, аби пан видавець, або хто-небудь інший, обдарував нас Більшим зібранням подібних віршів. Малоросія багата на них - варто прислухатися й записати».

Найбільш детальним аналізом збірки з усіх, зроблених сучасниками князя, сталаробота його біографа П. Безсонова, який відвів публікації одне з найважливіших місць у творчості М. Цертелєва та виняткове значення в історії українського фольклора й літератури: «Праця князя Цертелєва залишається основою, яку більше чи менше перевертають досі з боку на бік… перше видання його залишається досі, упродовж п'ятдесяти років, не тільки головним, але й дієвим та вживаним».

Своєю появою збірка «Опыт собрания старинних малороссийских песен» відразу привернула увагу сучасників автора. Упродовж майже двох століть вона перебуває на перехресті різних соціально-культурних проблем та йсьогодні не втратила своєї популярності. 

М. Цертелєв збирав не тільки українські, але й російські народні пісні.Порівнюючи та аналізуючи у своїх працях російські й українські пісні -вважав, що вони передають дух нації, але між ними є різниця: «Русские исполнены болем смелых картин; Малороссийские – чувств сильных. Первые часто отзываются грубостью и дикостью нравов; в последних всегда отражается желание славы, любви и свободы».

У 1820 –1823 рр. належав до декабристського «Вільного товариства аматорів російської словесності».

З 1823р. був призначений директором училищ Тамбовської губернії, а потім з 1831 по 1838 роки був директором училищ Полтавської губерніїта інспектором Полтавського інституту благородних дівчат.

З 1839 – 1859 роки — помічник куратора Харківського навчального округу. В цей період організовував в своєму будинку літературні вечори для харківських студентів і професури.

Підтримував особисті контакти з українськими діячами першої половини ХІХ ст.: близьким другом упродовж усього життя для М. Цертелєва був Павло Іванович Гаєвський, уродженець Полтавщини.

Дружні стосунки склалися у М. Цертелєва з представниками відомого козацько-старшинського роду Скаржинських, він згадував с. Чевельча, де відвідував М. І. Скаржинського.

Також, Микола Андрійович підтримував зв’язки з І. Котляревським,        Л. Боровиковським, Г. Квіткою-Основ’яненком, П. Гулаком-Артемовським,    М. Костомаровим, зокрема з Т. Г. Шевченком, котрий у листі до Цертелєва від 23 жовтня 1844 року просив, щоб посприяв у поширенні на Харківщині «Живописной Украины»: «Князю мій сіятельний! Якби Господь допоміг мені завершити те, що я розпочав, тоді склав би я руки, і – в могилу. Так ось почати – то я почав, а вже як закінчу, не знаю, тому що без людей і грошей нічого не зможу. Будьте ласкаві, допоможіть мені, у вас і сила, і слава, і ви любите ту землю, яку я тепер почав малювати».Князь відгукнувся на прохання – і вже через місяць Т. Шевченко отримав замовлення від Харківського університету: «Правление Императорского Харьковского Университета, желая приобрести для Университета издаваемую Вами в картинах «Живописную Украину», покорнейше просит Ваше Высокоблагородие, по выходе в свет сказанных картин, доставлять таковые в правление Университета в двух екземплярах…» (лист правління Харківського університету від 13 листопада 1844р.)

М. Цертелєв глибоко переживав смерть Т. Шевченка, вважаючи передчасну смерть поета великою втратою для нації.

З 1861р. Микола Цертелєв вийшов у відставку. Останні роки свого життя він прожив у Москві, приймаючи активну участь у «Московському товаристві російської словесності» куди передав свої письмові роботи та матеріали.

Помер  Микола Андрійович Цертелєв 8 вересня 1869р. у Моршанську по дорозі в Москву.

Своїй літературній діяльності великого значення  Микола Цертелєв не надавав і у 1867р. категорично відмовився друкувати свої твори окремим виданням. Творчий процес у нього виступає,як важливий компонент гармонійного життя, як зазначає сам князь в листі до сина Петра від 8 березня 1867р.:  «Я никогда не омел претензии на литературную известность, а потому не желал и не желаю печатать собрания моих стихов и прозы; я писал потому только, что мне хотілось писать, потому что это доставляло мне приятное занятие, а иногда какую-то потребность души, изложить на бумаге то, что я думал или чувствовал.»

Своїми працями Микола Андрійович  Цертелєв привернув до народної поезії увагу багатьох українських письменників, істориків, діячів культури та науки. Він займався розробкою нових методів вивчення народної поезії й у багатьох випадках окреслив правильні шляхи для подальших досліджень. М. Цертелєв один з перших намагався класифікувати фольклорний матеріал. 

 

 

Злу, у нас, нимеры, нипредела!

Везде, во всемкорысть, коварство, ханжество

И своевластва торжество

Здесьзависть, там - невежествопреграда,

Надменность, клевета, и вместенизость, лесть;

За слово правдыгнев и месть,

А за ласкательство - вниманиенаграда!

Будь честный, дельныйчеловек,

Чернорабочимбудешьвек;

Будь глуп и подл, имейлишьсвязи,

И вытащаттебяизгрязи. - Спитсовесть и молчит закон!

Украдьте рубль «Сибирь» гласятуставы,

Украдьтемиллион и будете выправы!