У 1958 році світ побачив радянський художній фільм «Два Федори», режисером якого був Марлен Хуцієв. Радянська мелодрама була знята на Одеській кіностудії. Знімали стрічку в декількох містах, зокрема, у Первомайському (нічна сцена), натуру знімали в Котовську та на невеликій станції біля Котовська, також зйомки проходили по дорозі до м. Кременчука, де була основа натура, прямо на ходу поїзда.

      В Одесі Марлен Хуцієв не знайшов необхідних руїн для зйомок, їх довелося шукати в іншому місті. Тож все, що пов’язано з руїнами знімалося в місті Кременчуці Полтавської області на місці зруйнованого пивзаводу Ямпільського.

      Завод Ямпільського - найстаріший в місті півомедоваренний, який був заснований в 1828 році. Він по праву займав перше місце серед півомедоваренних заводів Кременчуцького повіту.

Під час війни завод був повністю зруйнований. Саме на місці руїн заводу у 1958 році М. Хуцієв і знімав окремі епізоди фільму «Два Федори». Після війни була спроба відбудувати новий пивоварний завод на старому місці, навіть склали проектну документацію і підготували будівельний майданчик. Але потім було вирішено не споруджувати в прибережній зоні промислові підприємства, щоб створити повноцінні умови для відпочинку городян. Пивзавод побудували на новому майданчику біля дороги на м. Полтаву. А територію колишнього пивзаводу забудували житловими будинками автомобільного заводу.

Сюжет фільму досить простий і одночасно наповнений емоціями та переживаннями.

      Закінчилась Велика Вітчизняна війна. Повертались додому солдати. Разом зі своїми однополчанами їхав до рідного міста і Федір (Василь Шукшин). Під час однієї із зупинок в дорозі він зустрів безпритульного хлопця, якого також звали Федір (Микола Чурсин). На одній зі станцій Федір побачив, як продавчиня зловила хлопця, який вкрав корж. Він заступився за нього і віддав тітці гроші. Пожалівши сироту солдат запропонував маленькому бродязі поїхати з ним та жити разом, у старшого     Федора також із родини нікого не було.

      Мирне життя поверталось до зруйнованого війною міста. Приїхали  Федори додому, а замість будинку - одні стіни, все довелося відновлювати своїми руками. Та жили вони дружньо, старший влаштувався на роботу, молодший пішов до школи і разом вони відновлювали свій постраждалий від бомбардування будинок та вели нескладне господарство, а також гуляли вулицями, разом ходили в кіно.

      Але ось в житті Федора старшого з'являється Наталя (Тамара Сьоміна), і його відносини з хлопчиком змінюються. Ставши дружиною Федора старшого, Наталя всіляко намагається здобути любов хлопчика. Але той відповідає неприязню. Хлопчик так ревнував до неї Федора старшого, людину, яка замінила йому сім'ю, що навіть одного разу вночі, доведений ревнощами до відчаю, відрізає у сплячої Наталі волосся. І після довгої, самовідданої та по дитячому милої спроби позбутися її він, врешті решт, тікає з дому. Після довгих пошуків і хвилювань подружжя знаходять його в недобудованому будинку. Тут і відбувається примирення.