Аполлон Миколайович Мокрицький народився 12 серпня 1810 року у м. Пирятині Полтавської губернії, в небагатій дворянській родині. Його батько – Микола Олексійович Таволга-Мокрицький, нащадок козака Таволги, був поштмейстером. Мати, Уляна Григорівна, дворянка, здобула гарну освіту, вчила дітей малювати. Її родичем був Іван Мартос, ректор Петербурзької Академії Мистецтв. Зі вступної статті до мемуарів А. Мокрицького: «Мати майбутнього художника, Уляна Данилівна, захоплювалася малюванням і художнім рукоділлям, і від неї син, мабуть, і сприйняв інтерес до образотворчого мистецтва. Родина, хоча і дворянська, була небагата, проте дітям прагнули дати гарну освіту».

В дитинстві з Аполлоном стався прикрий випадок. Батько, Микола Олексійович часто брав на роботу своїх синів. Одного разу під Аполлоном кінь здійнявся на диби, від чого хлопчик дуже злякався і став заїкою. 

Початкову освіту Мокрицький отримав в Полтавському будинку для виховання дітей бідних дворян у 1818-1824 роках. Там він став одним із улюблених вихованців Івана Петровича Котляревського. Потім продовжив навчання у Ніжинській гімназії вищих наук кн. Безбородька, де навчався у художника К. Павлова. В цій же гімназії вчилися і брати Аполлона – Петро (1816 p. н.), Андрій (1817 р. н.) і Олександр (1819 р. н.).

В гімназії Аполлон Миколайович подружився з  М. Гоголем,                Є. Гребінкою, О. Данилевським, Н. Кукольником, Я. де Бальменом. Любов до поетичного слова та образотворчого мистецтва об’єднала друзів на все життя.

Закінчивши у 1830 р. Ніжинську гімназію, переїжджає до                     С.-Петербурга для вивчення медицини, але зазнавши невдачі, він йде на державну службу, працює писарем, займається перекладами.

Одночасно, незважаючи на  нестачу  коштів, А. Мокрицький намагається вступити до Академії мистецтв,  і вже  у вересні 1831 року  стає її вільним  слухачем.  А допоміг йому  в цьому давній знайомий, земляк, конференц-секретар С.-Петербурзької академії мистецтв В. Григорович.

На цей час припадає і знайомство Мокрицького з видатним  художником О. Венеціановим, який незабаром стає  його  вчителем та другом на все життя. Систематичні заняття відбувались протягом 1832 - 1833 років.

Наприкінці 1833 року, через матеріальні нестатки, Аполлон Миколайович залишає навчання  і їде  на  батьківщину, в Пирятин, де протягом року  створює цілу галерею портретів на замовлення місцевих поміщиків. Особливо багато він писав  у помісті Дігтярі, що належало           П. Галагану.

Заробивши таким чином гроші, А. Мокрицький  у листопаді                        1834 року  повертається до Петербурга, щоб продовжити навчання. Саме цього року  він розпочинає вести «Щоденник»,  який згодом  був опублікований.

Найважливішою подією в житті художника стала зустріч з Карлом Брюлловим. Завдяки підтримці В. Григоровича, А. Мокрицький  у 1836 році стає учнем портретного та історичного класу Академії  під керівництвом     К. Брюллова. Під впливом мистецтва великого живописця А. Мокрицький відійшов від манери Венеціанова, ставши послідовником яскравого академізму Карла Брюллова з рисами зовнішньої ефектності і натуралізму.

        Під час навчання він був відзначений медалями Академії мистецтв: мала срібна медаль (1835р.) за «Портрет пані Пузино», мала срібна (1836р.) за картину «Святий Себастьян»,  велика срібна (1838р.) за «Портрет академіка Епінгер» і мала золота медаль (1839р.) за картину «Римлянка, що годує грудьми батька в темниці».

А. Мокрицький був активним учасником організації викупу Тараса Шевченка з кріпацтва. Дуже цінними для дослідників є спогади про цю подію з його «Щоденника». Уперше ім'я Тараса Шевченка зустрічається в «Щоденнику» А. Мокрицького у записі від 18 березня 1837 року. Він просить К. Брюллова допомогти  Т. Шевченкові звільнитися від кріпацтва.

«1837рік. 18 березня. Четвер.

…я залишився один, розповідав Брюллову про Шевченка, намагався спонукати його на добре діло, і, здається, це буде єдиний засіб — через Брюллова звільнити його від тяжких ненависних кайданів рабства. Легко сказати! Людина з талантом страждала в неволі з примхи грубого пана!»

31 березня того ж року Брюллов доручає А. Мокрицькому запросити до нього у майстерню поета В. Жуковського для обговорення цього питання.

«31 березня. Середа.

Увечері після чаю пішов я до Брюллова з листом від Михайлова. Він послав мене за Василем Івановичем, і, коли той прийшов, я запропонував їм розглянути справу Шевченка. Показав його вірш, яким Брюллов був дуже задоволений, і, побачивши в ньому думки і почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного стану і звелів мені для цього завтра ж піти до Жуковського і просити його приїхати до нього. Не знаю, до якого рішення дійдуть вони у своєму палкому співчутті».

І нарешті:

«1838р. 25 квітня.

...Годині о другій пішов я до Брюллова, застав його в робочій [кімнаті]... Невдовзі з’явився Жуковський з графом Вієльгорським. Прийшов Шевченко, і Василь Андрійович вручив йому папір про його звільнення і забезпечення прав громадянства. Приємно було бачити цю сцену».

Аполлон Мокрицький і Тарас Шевченко товаришували. Повернувшись із заслання, Шевченко бачився з ним неодноразово в Москві і С.-Петербурзі.

Після  закінчення  Академії у званні «вільного» художника, в кінці 1839 року  А. Мокрицький повертається  в Пирятин, щоб заробити гроші  для  поїздки  за кордон. І у 1841 році на власні кошти  художник  вирушає до Італії, де потім живе і працює протягом восьми років. Там він багато пише з натури, працює як портретист та пейзажист, за що одержав  грошову  допомогу від Академії терміном на два роки. 

   

 В Росію  художник  повернувся у 1849 році,  де був удостоєний звання  академіка за  «Портрет преосвященного Никанора, митрополита  Новгородського і Санкт-Петербурзького»  та інші роботи. 

Нині відомо близько 140 портретів художника. Серед них особливе місце займають портрети сучасних йому письменників: Гоголя,  Гребінки,  Кольцова,  Кукольника; скульпторів: Ставассера, Рязанова, а також портрети: Федорова, Прокоповичевої, Андрєєвої, Тарновської, Свєчина. 

Портрет Є. Гребінки відомий у двох варіантах – 1833  і 1840 років,   у 1853р. написав «Портрет дружини».                       

 

У 1851 році  Аполлон Мокрицький  був прийнятий на службу  до Московського училища живопису  і ліплення. Відтоді  20 років вчителював: вів курс малювання в Констянтинівському інституті та в 2-й московській гімназії,  викладав у Строганівському училищі. В. Перов відзначав: «Учні любили його слухати, їх захоплювали його розповіді про великих майстрів. Аполлон Мокрицький взагалі благотворно впливав на учнів».

Працюючи педагогом, виховав цілу плеяду талановитих учнів, серед них: К. Маковський,  В. Перов, І. Шишкін, К. Трутовський,                                        І. Прянишников. Продовжував займатися творчістю, написав цінні спогади про К. Брюллова, О. Венеціанова та багатьох інших діячів мистецтва, літератури, музики. Мріяв  про відкриття в Пирятині художньої школи.

Помер Аполлон Мокрицький від пневмонії 8 березня 1870 року у         Москві.

Його картини зберігаються у музеях Дніпра, Житомира, Києва, Ніжина, Чернігова, за межами України – в Калузі, Курську, Москві, Петербурзі, Таганрозі, Ярославлі.

У своєму «Щоденнику» Аполлон Миколайович Мокрицький висловив своє життєве кредо: «Пусть буду лучше прост – но добр, беден – но честен и независтлив».