Плеяду надзвичайно талановитих композиторів доповнив іще один наш земляк  –  Віталій Кирейко,також учень Левка Ревуцького.

Треба сказати,Лев Миколайович Ревуцький мав славу надзвичайно доброї і щедрої людини. Не було такого студента, якому б він щось не подарував: книгу, ноти, часто навіть одяг. Його ставлення до кожного було по-справжньому батьківським…

Неперевершений знавець народних пісень, Лев Миколайович спрямовував пошуки своїх вихованців на засвоєння народних скарбів,справедливо вбачаючи в цьому передумови для розвитку композиторського мислення. Він приносив на уроки збірки народних пісень і власні обробки, аналізував їх, давав різноманітні практичні вправи. Частенько, зігравши початок пісні, Ревуцький пропонував учневі тут же продовжити музичну думку чи створити її варіанти. Серед його завдань неодмінно були варіації на народні теми.

 В той же час він ніколи не стримував ініціативи учнів, прислухався до їх побажань і пропозицій, даючи їм можливість висловити власну думку.

Віталій Кирейко з великою вдячністю і любов’ю згадує своїх педагогів, в тому числі і Левка Ревуцького.А починалося все з того, що коли у вересні 1943 року радянські війська звільнили Полтавщину, Віталій разом з учасниками художньої самодіяльності організував концерт. Такий досвід він уже мав, бо разом із батьком, який організував  і керував повітовим хором ще до війни, вони давали концерти і в Кобеляках, і в Нових Санжарах, і в різних селах. Це була чудова школа, бо батько відточував з хористами кожен інтонаційний зворот. Він не допускав найменшої фальші…

Кожна пісня звучала багато разів повністю і уривками. Віталій мов зачарований слухав натхненний спів хлопців і дівчат.

Після першого концерту був ще один, потім ще і ще… Так сталося, що виступ кобеляцьких артистів побачив командуючий фронтом. Привітавши юнака з успіхом, генерал Конєв  (інтелігентна і високоосвічена людина) запропонував Віталію послати свої композиторські твори до республіканського Комітету у справах молоді. Що той і зробив. Відповідь не забарилася. Прийшло запрошення до Київської консерваторії.

Віталій у той же день зібрав торбину і вирушив до столиці. Саме вирушив, бо більшу частину шляху йому довелося йти пішки. Добирався майже чотирнадцять діб. Напівроздягненим, напівбосим, голодним і змореним він постав перед ректором консерваторії. А той відразу ж запросив до кабінету кількох викладачів, які перевірили слух абітурієнта, його знання теорії, читання з листа, прослухали гру на фортепіано. Після цього в один голос заявили: юнак винятково обдарований, йому необхідно вчитись.

З кабінету ректора Кирейко вийшов уже студентом. Його зарахували до класу композиції Левка Ревуцького, визначного композитора і педагога.

Великий і складний шлях довелося подолати юнакові за п’ять років навчання – від початківця до професіонала. Але яскраве обдарування,фанатична закоханість у музику і велика наполегливість у роботі допомогли Віталію перебороти всі труднощі.

Це була пора зростання і змужніння його таланту, важкий і прекрасний час. Адже сплелись воєдино високе і буденне, радісне і сумне. Сьогоднішньому студентові важко буде повірити у те, що в той час, коли вчився Кирейко, кожен викладач приходив у клас зі своїм стільцем, бо сидіти не було на чому. Або: ноти студенти писали на газетах (між рядками), яких також не вистачало…

І все ж, незважаючи на неймовірні труднощі, життя в Київській консерваторії кипіло на повну силу. З ранку до пізньої ночі з вікон линула натхненна музика.

…Настав 1949 рік, вирішальний випускний, пора напруженої праці над дипломною програмою. Віталій подав на розгляд державної комісії два твори – Симфонічну поему пам’яті М. Леонтовича і тричастинну кантату «Мати» на вірші Максима Рильського. Обидва твори дістали найвищу екзаменаційну  оцінку. Віталій Кирейко був одностайно рекомендований до аспірантури.За три роки навчання в ній написав  кілька романсів, хор «Весняні води» і Першу симфонію.

Закінчив роботу над кандидатською дисертацією. Це було серйозне і дуже глибоке дослідження – «Українська народна пісня в обробці радянських композиторів для голосу з фортепіано». У 1953 році Корейко блискуче захистив її, діставши вчений ступінь кандидата мистецтвознавства.

Окрім  цього, за час навчання в аспірантурі Віталій досконало оволодів німецькою, французькою, англійською та іспанською мовами. Став в оригіналі читати твори зарубіжних письменників. При цьому не переставав захоплюватись російською та українською літературами. Любив поезію Лесі Українки, в якої і знайшов сюжет для своєї першої опери «Лісова пісня».

Домалювати творчий портрет Кирейка допоможуть його висловлювання стосовно тієї чи іншої особистості або проблеми. Вони настільки безпосередні і прямолінійні, що можуть замінити будь-яку самохарактеристику. Ось його філософська мудрість: «Той, хто дає оцінку іншому, впершу чергу дає її собі».Прислухаємося ж до цієї думки!