Федір Данилович

Кушнерик

     Він народився 7 вересня 1875 року в родині бідних селян у Великій Багачці Миргородського району Полтавської області. За словами кобзаря, мати народила його в полі, біля гречки. Важким було дитинство Федька, та малий не помічав злиднів, бо жили в сім’ї дружно. Хлопець ріс, оточений батьківською любов’ю та піклуванням. Батьки 20 років працювали у священника, заготовляли сіно, забираючи собі лише п’яту частину. З господарства були в них тільки будинок і флігель. Власної земельної ділянки не мали, тільки маленьку грядку навколо хати.

       До 6 років Федір бачив добре. Потім у нього погіршився зір. Лікарні у Великій Багачці не було, тому бабуся повела внука до священника. А той переплутав посудини з розчинами. Замість очних крапель налив малому кислоти в обидва ока. Поки хлопця довели додому, він і зовсім осліп. Це було величезним горем для всієї родини, особливо для Федора, адже ця тяжка трагедія наклала відбиток на все його життя.

       Цікаво знати! В Україні здавна намагалися навчити таких дітей якогось ремесла. А коли дитина мала здібності до музики, її віддавали в науку до кобзарів, лірників, скрипалів. Ці музиканти завжди ставали бажаними гостями на святах, весіллях, куди їх наймали.

        Федір змалку любив науку. Хоч і був незрячим, ходив до школи, знання отримував на слух. Ще з дитинства майбутній кобзар був закоханий у народні пісні, які слухав під сумний акомпанемент маминої прядки. З піснею хлопець засинав, з піснею і прокидався. Він дуже любив святкові ярмарки, які відбувалися у Великій Багачці, особливо пісні, яких співали кобзарі та лірники. Тут Федір слухав тужливі ліричні пісні й дотепні сатиричні пісні-гуморески, старовинні козацькі пісні та думи.

        Цікаво знати! З великою пошаною ставилися до кобзарів на Запорізькій Січі. Саме там і зародилися професійні кобзарі. Після знищення Січі вищі верстви суспільства кобзу вже не використовували. Згодом вона стала інструментом мандрівних співців-кобзарів, які організовувались у братства.

        Цю пристрасть до музики помітили батьки, але вони не хотіли, щоб їхній син став мандрівним музикантом і тому не віддали його в науку до кобзаря або лірника. Однак батько купив Федору стареньку скрипку, на якій той самотужки навчився грати. Хлопець мав не тільки гарний голос, але й талант хормейстера. Музичній грамоті навчився в регента церковного хору, згодом створив хор у селі Кротівщині. Та доля знову приготувала йому випробування. Скрипаль зламав руку.

             Одного разу взяли Федора на ярмарок у Великі Сорочинці. Там він познайомився з відомим кобзарем Михайлом Кравченком. Той не лише подарував хлопцеві свою кобзу, а й навчив грати на ній. На цьому інструменті Федір Данилович грав усе життя, пройшов з ним понад 50 тисяч кілометрів. Кобзаря часто запрошували на весілля. Він мандрував кременчуцькими, хорольськими, полтавськими, миргородськими, лубенськими, пирятинськими, київськими, роменськими вулицями. Наш земляк зберіг старовинний полтавський спосіб гри на кобзі.

        Цікаво знати! У різних дослідженнях кобзу вважають попередницею сучасної бандури. Відомо, що ще в 11 столітті кобза була поширена на території Київської Русі. Коли ж до неї додали кілька коротких струн, то з’явилася бандура. Спочатку кобза й бандура були різними інструментами. Та впродовж століть їх удосконалювали й змінювали, і, зрештою, цими словами стали називати один і той же інструмент.

        Федір Кушнерик виконував думи та історичні пісні («Про сестру та брата», «Маруся Богуславка», «Про Хмельницького та Барабаша», «Сава Чалий», «Нечай», «Морозенко», «Максим Залізняк»), ліричні, побутові, жартівливі та сатиричні пісні, пісні на слова Г. Сковороди, Т. Шевченка  та С. Руданського.

             У 37 років наш земляк навчився читати по Брайлю. Читав мало. Тоді ж почав і сам складати думи та пісні. У співавторстві з іншими кобзарями створив колективну поему про Тараса Шевченка «Слава Кобзареві». Жоден сюжет чи герой творів поета не вигадані, а взяті з реальної дійсності. Події відбувалися у Великій Багачці або в сусідніх селах – Устивиці, Сорочинцях, Лютеньці, які кобзар знав не гірше, ніж своє рідне село.

        Одного разу Федір Кушнерик на ярмарку в Лубнах виконав сатиричну пісню, яка не сподобалась поліції. Жандарми розігнали слухачів, а співака потягли до дільниці. Поводир злякався і втік. Урядник змушений був сам супроводжувати арештанта. Дорогою Федір Данилович склав пісню про лубенського урядника, який став поводирем у сліпого.

Прихід до влади більшовиків наш земляк зустрів з недовірою. У перші роки радянської влади він з іронією висміював у своїх піснях колективізацію. За такі пісні не раз енкавеесівці кидали кобзаря до в’язниці.

     Цікаво знати! Кобза стала своєрідним знаряддям боротьби з тоталітарною системою, з несправедливістю та русифікацією на різних етапах відстоювання українським народом своєї незалежності, у тому числі й за межами України. Попри репресії, арешти, розстріли, голод, війни, концтабори та вимушену еміграцію, традиції кобзарського мистецтва були збережені та стали популярними в багатьох країнах світу.

Художник та етнограф Опанас Сластіон, який досліджував кобзарство на Полтавщині, у 1928 році створив графічний портрет Федора Даниловича.