Видатний український композитор, фольклорист, диригент, піаніст і громадський діяч, основоположник української класичної музики. З його ім’ям пов’язана доба становлення професійної музики, театру та мистецької освіти в Україні. Здогадались про кого це? Звичайно, про Миколу Віталійовича Лисенка.

Народився він 10 березня  1842 року у селі Гриньки на Глобинській землі. Перші роки життя майбутнього композитора пройшли під опікою батьків у м. Крилові.

Батько, Віталій Романович, був полтавським дворянином і служив, за тодішнім дворянським звичаєм, у війську. Микола, порушивши цю давню традицію, започаткував нову – покоління талановитих музикантів. Мати теж була дворянського полтавського роду Луценків, виховувалася в Смольному дівочому інституті.

Батьки Миколи були заможні люди і дуже  пестували дитину. Малий Микола ходив одягнений  у оксамит та мереживо. Був дуже вередливим та свавільним хлопцем і не хотів нікого слухати.

З малих літ його навчали російської грамоти. Далі стали вчити французької мови, танців та гри на фортепіано, тобто виховували як і більшість дворянських дітей.

І хоча Миколі нічого не розповідали проУкраїну, вона оточувала його з усіх боків.Йому нічого не розповідали про український народ, аледитина жила серед нього.Близькими до душі хлопчикові були Гриньки, бо там жили дідусь і бабуся, які безмежно любили онука. Саме від діда він перейняв народні симпатії та народну простоту.

Ще сильнішоговпливу зазнав хлопець від  бабусі – старої пані Марії Василівни Булюбаш. Вона походила з роду Остроградських  й передала малому пестунові талант свого  брата Михайла – відомого на всю Європу математика й щирого побратима Тараса Шевченка. Ця старосвітська поміщиця дуже кохалася в рідних українських піснях, казках, приповідках. Разом з бабусею слухав ці пісні і маленький Микола, і вперше душа його переймалась тугою, щирістю і багатством рідної пісні.

Хлопчик рано виявив музичні здібності. З п’яти років із ним уже працював запрошений вчитель, а у шість років Микола дивував рідних і гостей чистотою гри на фортепіано.

У 1848 році помер дід і Віталій Романович Лисенко, батько Миколи, залишивши службу в полку,  оселився в Гриньках. У 1850 році Микола вперше зустрівся тут зі своїм троюрідним братом, Михайлом Петровичем Старицьким – майбутнім українським письменником, театральним і культурно-громадським діячем. Дитяча дружба згодом переросла в міцну творчу співпрацю. 

У 1852 році Миколу Лисенка віддали до чоловічого пансіону Вейля, а через декілька місяців перевели до пансіону Гедуена (м. Київ). Літні канікули хлопець проводив у рідному селі Гриньки. У 1855-1859 роках навчався у 2-йХарківській гімназії;з 1859 р. у Харківському, а з 1860 р. – у Київському університетах; з 1867р. – у Лейбцігській консерваторії.

Микола Віталійович Лисенко – автор опер: «Різдвяна  ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», «Наталка Полтавка»; дитячих опер: «Коза-Дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна, або Снігова краля».Загалом його музична спадщина складається із 10 опер,40музично-театральних творів, оперет, музики дотеатральних вистав, 120 камерно-вокальних творів (більшість на тексти Т. Г. Шевченка – понад 80, а також на віші Генріха Гейне, Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Миколи Вороного та інших), 40 хорових творів, симфонічних, камерно- інструментальних (з яких близько 60 фортепіанних), понад 500 опрацювань українських народних пісень для голосу з фортепіано або для хору.

Критики вважають, що значення Миколи Віталійовича  Лисенка в українській музиці зіставне з роллю Тараса Шевченка в українській літературі, а музикознавці нареклийого народним Бояном.

З іменем Миколи Лисенка в Україні пов’язаний розвиток музично-драматичної освіти. Безпосередніми вихованцями корифея були композитори Кирило Стеценко та Левко Ревуцький, співак Михайло Микиша, диригент Олександр Кошиць, актори Борис Романицький і Олексій Ватуля,режисер Марко Терещенко. А вже учнями його учнів стала вся українська музична еліта.