О. Сластьон у своїй брошурі, що була видана 1919 року накладом газети «Рідне Слово» у Полтаві писав: «Життя його, загалом беручи, незвичайно інтересне в смислі тії дивної постійності, з якою гнобила його та й по сьогодні гнобить лиха доля». Мова йшла про нашого земляка - живописця, графіка, фольклориста і етнографа Порфирія Денисовича Мартиновича.

            Народився Порфирій Денисович Мартинович     2 лютого 1856 року у с. Стрюківці Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (нині Красноградський район Харківської області) в родині земського службовця. Його батько Денис Іванович Мартинович походив із родини священика, працював службовцем Полтавської консисторії, а згодом – Костянтиноградського земського суду. Мати Аграфена Кирилівна Ольшанська походила з родини стрюківського диякона. Крім Порфирія в сім’ї було ще шестеро дітей.

До їхньої оселі часто заходили чумаки, кобзарі, лірники. Діти із задоволенням слухали їхні розповіді, а Порфирій їх малював, бо ще змалечку мав хист до цього. Малював, використовуючи все, що траплялося під руку: вугілля, олівець, крейду. Його малюнки вражали своєю щирістю, простотою і безпосередністю. «З самих малих літ рисував я, найбільше з ікон. Надивлюсь на них у церкві і малюю подобія їх олівцем. Дедалі виходило у мене все краще… Пізніше рисував аквареллю, найбільше теж з ікон… Рисував я й те, що бачив навкруги себе», – згадував у листі до  О. Сластьона  Порфирій  Мартинович.

Батько Порфірія був чоловіком освіченим, закінчив Переяславську семінарію, з достатком, доброзичливо ставився до нахилу сина малювати і  намагався дати Порфирію найповнішу на ті часи освіту.

Початкову освіту П. Мартинович отримав дома, потім учився в Костянтинограді в пансіоні Е. Суботиної. У 1867 році починає навчання у Першій харківській класичній гімназії. Саме там викладачі помітили та допомогли розвинути талант хлопця у малюванні. Поруч із копіюванням він також «рисував типи українських людей і робив ці рисунки в малому виді і в великому, майже в величину натури». Брав уроки малювання у визначних художників Дометія Йосиповича Ланевського та Дмитра Івановича Безперчого.

Але провчився Порфирій в гімназії тільки до третього класу. Через слабкі успіхи в науках його довелося перевести в третій же клас харківської прогімназії. Але й тут справа пішла не краще, тому батько забрав його в Костянтиноград, де Порфирій протягом зими 1872–1873 навчального року закінчив місцеву так звану «повітову школу».

А причина слабких успіхів у шкільному навчанні полягала, як зізнавався сам П. Мартинович, в тому, що він «мало цікавився шкільними науками, а весь час віддавав художнім заняттям».

Порфирій Мартинович мав мрію - навчатися у Петербурзькій академії мистецтв.

 

«Бачучи мої роботи, дехто з учителів та й інші добрі люде радили отцеві мойому віддати мене в Академію мистецтва. Коли я став учитись в прогімназії, то був у мене учитель рисування Митрофан Феоктистович Плотников, що й сам учився в Академії. Успіхи мої були значні, і я мало цікавився шкільним навчанням, а весь час віддавав художнім заняттям… Літом на канікулах у    1873 році почав писати я олійними фарбами під керуванням учителя рисування Івана Григоровича Чумакова, родом з Кременчуцького повіту, що сам був учнем художника академіка Крендовського. І. Г. Чумаков був добрим живописцем… Він років 15 був учителем рисунку в костянтиноградському повітовому училищі».

  

До вступу у Петербурзьку Академію мистецтв Порфирія Денисовича готували його вчителі М. Плотніков та І. Чумаков. У 1873 р., здавши на відмінно усі вступні іспити, Мартинович стає студентом Академії. Навчався він разом з українськими художниками С. Васильківським, М. Самокишем,            О. Сластьоном. 

           Одними з перших малюнків, які він виконав в Академії, було 13 ілюстрацій до поеми Івана Котляревського «Енеїда», виконаних олівцем. Хоча довгий час ілюстрації ніхто так і не побачив, аж у 1903 році в Полтаві вони були представлені на виставці при відкритті пам’ятника І. П. Котляревському. На тих малюнках Мартинович зобразив античних героїв у вигляді знайомих йому полтавських козаків і селян.

Для свого часу ілюстрації Мартиновича до «Енеїди» І. Котляревського були видатною художньою подією. Порфирій Денисович був першим ілюстратором «Енеїди» і видатним українським майстром книжкової ілюстрації. Своїми рисунками до «Енеїди» Мартинович заклав основи реалістичної української книжкової графіки. Композиції до «Енеїди» Мартиновича – це не маленькі жанрові картинки, а дійсно книжкові ілюстрації з усіма специфічними, притаманними книжковій графіці властивостями. 

  

П. Мартинович успішно навчався в Академії, переходячи з класу в клас, і 1877 року одержав велику срібну медаль.

У 70-х роках П. Мартинович дуже захопився збиранням фольклору, особливо кобзарського. Влітку 1876 року удвох зі Сластьоном вони побували на Лохвиччині, в селах Чорнухи, Бондарі, Білоцерківці, Вороньки, де малювали й записували думи та пісні. У Лохвиці на ярмарку Мартинович змалював кобзарів Крюковського та  Магадина, записав їхній репертуар. 

              

Але у 1877р. помирає його батько і Порфирій починає бідувати. Нужда і злидні погнала художника на заробітки, через що він був змушений відлучитися від навчання. Опанас Сластіон писав про свого друга: «Він не міг терпіти ніяких обмежень, які перешкоджали йому цілковито віддатись улюбленій роботі».

До цього ж додалося ще й цькування в Академії. Художник не бажав слідувати встановленим канонам живопису, додавав у картини українські мотиви, що категорично не сприймало керівництво Академії. Зрештою все це призвело до психічної хвороби: у 1881 році, а потім, повторно, у 1882-му Мартинович переносить тяжке нервове захворювання, від якого вже не зміг одужати. Хворого Мартиновича влаштовують в кращу лікарню для душевнохворих у Миколаєві. Тільки на весну 1882 року П. Мартиновича виписали з лікарні і він виїхав додому, в Костянтиноград де проживе до кінця свого життя.

Тяжка нервова хвороба змусила художника залишити навчання в Петербурзькій Академії мистецтв, а згодом і повністю відійти від активної художньої практики.

З 1888 року П. Мартинович починає збирати старі свої рисунки, які колись так щедро й безоглядно розкидав скрізь і всюди. Збирає ретельно і з великим трудом, довгі роки. Випрошує колись подаровані ним самим роботи. «Як мені стидно прохать, вертать назад дароване, та що ж робить, коли мені самому через брак цих рисунків худо» - писав Порфирій Денисович. Завдяки вжитим заходам Мартиновичу пощастило зібрати і зберегти до двохсот своїх робіт.

Проте перервана кар'єра художника не вплинула на діяльність Порфирія Мартиновича у галузі дослідження і збереження традиційної народної культури. З кінця 1870-х років і до початку 1930-х років Порфирій Мартинович стає одним із найбільш авторитетних і найвідоміших українських фольклористів.

1922 р. Порфирій Мартинович стає ініціатором і одним із організаторів Красноградського краєзнавчого музею, для якого передав свою народознавчу колекцію і частину своїх художніх робіт. А з 1922 по 1933 рр. працює там науковим співробітником.

            У 1930 р. Харківський державний музей українського мистецтва (нині Харківський художній музей) організував виставку художніх робіт Порфирія Мартиновича. Ця виставка стала визначною культурною подією тодішнього культурного життя – адже на ній вперше експонувалося понад 150 робіт художника. Після закриття експозиції художник подарував музею більшість своїх робіт.

Порфирій Денисович Мартинович був чесною і глибоко релігійною людиною. Коли у 1932 р. на Красноградщині розпочався голод, Порфирій Денисович, не зраджуючи своїм переконанням, весь свій скромний гонорар роздавав вмираючим селянам. Твердо вирішивши поділити трагічну долю своїх земляків, Порфирій Мартинович помер від голоду 15 грудня 1933 року у рідній хаті.