«Звенигора» (інша назва «Зачароване місце») (1928 р.)

 

      Український (часів окупації СРСР) чорно-білий, німий, подекуди з текстовими вставками художній кінофільм «Звенигора» був знятий режисером Олександром Довженком в 1927 році на Одеській кінофабриці Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Це перша кінострічка зі знаменитої трилогії («Звенигора», «Арсенал», «Земля»), всі частини якої об'єднані образом Тимоша у виконанні актора Семена Свашенка.

      Прем'єра фільму відбулася в Києві 13 квітня 1928 року.

      Зйомки почалися в 1927 році, вихід фільму мав бути приурочений до 10-річчя Радянської влади.

      Під час зйомок режисер в пошуках натури подорожував з Василем Кричевським Україною і зупинився в селі Яреськи Шишацького району Полтавської області, яке розташоване на річці Псел. Саме з нього Довженко і вирішив зробити «штаб-квартиру» українського кіно. Там він працював над кількома фільмами, в тому числі і над «Землею».

      Сценарій «Звенигори» був написаний у харківський період життя Довженка Юрієм Тютюнником (під псевдонімом Юртик) та Майком Йогансеном. Тютюнник, який був родом зі Звенигородщини, розповів Йогансену легенду про скарби, закопані гайдамаками у надрах гори. Після цього вони з'їздили у творче відрядження до Звенигородки, а після повернення написали сценарій, який був прийнятий художньою редакцією кіностудії до постановки і розпочалась робота над його реалізацією. Одну з ролей виконував той же Ю. Тютюнник. Та з невідомих причин виробництво припинилось і О. Довженко практично переписав сценарій заново (на 90 %), а Ю. Тютюнник і М. Йогансен зникають не лише з титрів остаточного варіанту фільму, а й знімається з головної ролі генерал Ю. Тютюнник. Але те, що сценаристи самі зняли свої прізвища з титрів на знак протесту, залишається спірним. У час тотальних чисток імена розстріляних (Тютюнника розстріляли у 1930 році, Йогансена – у 1937) були під забороною, і редактори змушені були постійно вдаватися до фальсифікацій у виданнях, присвячених автобіографії та фільмографії Довженка.

       Довженко практично повністю переробив початковий сценарій, видаливши з нього більшу частину містичної складової і зосередившись на конфлікті між двома братами.

       «Звенигора» залишився в історії кіно єдиним фільмом Довженка, знятим не за власним сценарієм.

За спогадами Довженка, він зняв фільм «на одному диханні» за 100 днів. Як писав сам режисер, «картину я не зробив, а проспівав, як птах». У жовтні 1927 року «Звенигора» була готова. Саме тоді до Києва приїхав французький критик Леон Муссінак, який готував статтю про кіно в Радянському Союзі. Він високо оцінив Довженкову роботу, написавши: «Фільм скомпоновано стисло, його гарно збудовано й подано. В особі Довженка ви маєте молодого талановитого режисера, що позбавлений забобонів, зв’язаних із театральними виставами, вміє кінематографічно думати й будувати свій твір».

      Фільм зробив молодого режисера знаменитим на Україні і за її межами. Проте, український глядач картину не сприйняв. Згодом сам Олександр Довженко визнав: вона була «надто складна для сприйняття».

      Незабаром після виходу на екрани фільм був з невідомої причини знятий з показу, та відновлений на студії «Мосфільм» лише у 1973 році за сприяння вдови Довженка Юлії Солнцевої.

За картину Довженко був «таврований» як буржуазний націоналіст.

      Сюжет фільму охоплює дві тисячі років буття і розповідає про багато етапів історії України: скіфи і варяги, козаччина, гайдамаччина, 1-ша світова війна, період 1917–1921, українська еміграція. Ці етапи, викладені у 12-ти епізодах тривалістю в півтори години, що об'єднані одним головним персонажем. Головний герой Довженкової історії – сивий дід, що розповідає своєму онукові про давно захований скарб під Звенигорою. Усе в цій історії – алегоричне. Дід – невмирущий, як і народ, символічним є і шукання скарбу. Олександр Довженко у своїй кіноісторії зумів вміло поєднати історичну ретроспективу з сучасною – на екрані він втілив це за допомогою прийомів напливу та подвійних експозицій.

Першим друкованим відгуком про роботу Довженка стала стаття редактора журналу «Кіно» М. Бажана: «Це – історична симфонія, що рівної їй немає в світовому кіно. Це зафільмована лірика, епос і філософія, виявлені в образах такої глибини й значимості, що багатьом не сила до кінця їх розкопати й зрозуміти».

«Звенигора» швидко обійшла екрани багатьох країн – Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади, Англії, США, Греції та інших країн і залишилася в історії кіно, тоді ще німого, як перший довженківський фільм.