Тимофій Андрійович Лящук

Народився 24 березня 1930 року в селі Оболонь, Семенівського району, що на Полтавщині. То були буремні часи, коли під гаслом масової колективізації знищували справжніх господарів землі, примусово зганяючи селян у колгоспи. Коли Тимофію виповнилося 11 років, він теж пішов працювати в колгосп. Потім поєднував роботу на лісозаводі з навчанням у школі. Хлопець змалку мріяв малювати. Навіть наважився взяти урок образотворчого мистецтва у відомого художника Володимира Литвина. Чоловік розгледів талант юного Тимофія і настійливо радив йому навчатися далі. Окрилений радістю від першого визнання, 16-річний хлопець вступає до Київської середньої художньої школи ім. Т. Г. Шевченка, де вчиться у видатних майстрів: Євгена Волобуєва та Олени Яблонської.

З 1951 по 1957 рік навчається у Київському державному художньому інституті, в майстерні Народного художника СРСР Василя Касіяна. Студент Тиміш Лящук часто приїздить в Оболонь на етюди – малює портрети місцевих трудівників і чарівні куточки природи. Тітонька Тимофія Андрійовича згадує, як він намалював портрети дідуся й бабусі біля печі, а батька, в козацькому вбранні і з люлькою, – на самій печі. Тоді на творіння молодого художника приходило подивитися все село, настільки люди були вражені його талантом. 

По завершенню навчання Тимофій Лящук стає учасником майже всіх республіканських і всесоюзних виставок. А з 1959 року його роботи експонують в Італії, Болгарії, Польщі, Румунії, КНДР. Також молодого митця приймають до Спілки художників УРСР.

Тимофій Андрійович віддає перевагу реалістичній манері живопису, в якій створює панно, кіноафіші, театральні декорації. Рисунок і акварель лишаються його пристрастю, але посідають серед всього, що створює художник, дуже скромне місце, бо час його майже повністю належить плакату. Він «мислить плакатом», це для нього природна форма виявлення роздумів і почуттів, ставлення до людей та оточуючого світу. Саме плакатний жанр приніс художнику славу й визнання, а також перемоги в численних конкурсах.

Обравши свій шлях раз і назавжди, Тимофій Лящук з особливою серйозністю працює вже над першим своїм великим твором – дипломною серією плакатів «Слава ВЛКСМ», яка увійшла в скарбницю українського радянського плаката. Молодий художник шукає образи-типи, котрі могли б стати втіленням епохи, до якої він звертається. Його плакати присвячені подіям міжнародного та політичного життя, господарській галузі, ідеалам радянської людини.

Тимофій Андрійович освоює мотиви народної орнаментики й графіки 1920-х років, бере їх за основу для втілення своїх ідей. Він навчається володіти мистецтвом орнаменту, як народні майстри, вводячи в нього раніш небувалі елементи. Силуети заводів, електростанцій, доменних печей поєднуються на полотні з такими традиційними мотивами народної декоративної творчості, як квіти соняшника й мальви, колосся жита. Художник бачить у творах театрального і кіномистецтва, яким також присвячуються його плакати, насамперед історію людських характерів, втілення драматичних доль. Людина незмінно лишається для нього в центрі уваги. Кіноплакати Тимофія Лящука свідчать про надзвичайно широке, багате і розмаїте світобачення майстра, про його любов до історії, культури, літератури – не лише вітчизняної, а й зарубіжної.

Окрім художньої діяльності, Тимофій Лящук береться за викладання. З 1964 року він навчає мистецтву студентів Київського державного художнього інституту. А за п’ять років отримує звання Заслужений діяч мистецтв УРСР. З-поміж іншого Тимофій Андрійович є автором низки статей, у яких висловлює свої погляди як художника-плакатиста на ключові проблеми і завдання розвитку українського плаката. Крім того, протягом 13 років чоловік обіймає посаду головного редактора редколегії «Агітплакат» Союзу художників УРСР.

Тимофій Лящук був одним із провідних художників, які не лише стояли біля витоків мистецтва українського плаката, а й, власне, творили його історію. Коли в 1994 році майстерню плакатного мистецтва Київського державного художнього інституту було ліквідовано, звільнена енергія додала наснаги до творчості, і Тимофій Андрійович відкрив близько 20 персональних виставок. Решту свого життя він присвятив виключно техніці олійного живопису.

Нині твори відомого майстра зберігаються в Національному художньому та обласних художніх музеях України, Львівському музеї українського мистецтва, Музеї історії Корсунь-Шевченківської битви, Феодосійській картинній галереї ім. І. К. Айвазовського; краєзнавчих музеях Полтави, Черкас, Лубен, Кременця, Кіровограду, Запоріжжя, Вінниці, а також в Музеї плаката у Вілянуві (Варшава) та Окружній художній галереї (Болгарія, Відін). Великі колекції робіт майстра є окрасою багатьох приватних зібрань.

Слава та успіх не зіпсували талановитого митця. Він, як і раніше, часто їздить у рідне село, підтримує зв’язки з друзями дитинства. Артист і поет Віктор Женченко, давній друг Тимофія Андрійовича, з теплотою згадує свого земляка та його родину. Віктор Васильович нерідко виступав на персональних виставках художника, бував у його майстерні – зачудовано споглядав  народження шедеврів. Свою дружбу чоловіки зберегли протягом усього життя.

Виняткову роль у житті Тимофія Лящука відіграла кохана дружина Тамара. Жінка теж закінчила Київську державну художню школу ім. Т. Г. Шевченка. Як і Тимофій Андрійович, Тамара Іванівна обрала плакатний жанр, проте з легкістю їй давалися портрети, натюрморти, пейзажі.  Після народження дітей левову частку клопотів щодо їхнього виховання жінка взяла на себе. Але як фахова мисткиня все життя була і колегою, і порадницею, і першим поціновувачем творів Тимофія Лящука. У 2012 році подружжя Лящуків відкрило спільну виставку під назвою «Плакати епохи недокомунізму», на яку зібрався весь цвіт української мистецької інтелігенції.

Серце корифея українського мистецтва, видатного педагога і надзвичайної людини перестало битися на 85-му році життя. Здоров’я Тимофія Андрійовича підкосила смерть доньки Лесі. Услід за батьком в розквіті творчих сил пішов за межу син Дмитро. А згодом померла і Тамара Іванівна – не витримала жорстоких випробувань долі. Донька Оксана не успадкувала талант художника і працює професійним музикантом Державного симфонічного оркестру Національного радіо й телебачення. Зате онук Віктор подає великі надії на продовження династії художників: нині він є членом НСХУ, викладачем Національної академії мистецтв та вправним майстром живопису.