«Пам'ятай» – художній фільм режисера Володимира Савельєва (за мотивами повісті Анатолія Дімарова «Симон-Різник») спільного виробництва кіностудій України, ФРН, Швеції, США, за який присуджено головний приз в Сан-Ремо (Італія) (в російському прокаті фільм отримав назву «Ізгой»). Зйомки фільму відбувались у 1990 році у селі Вергуни Хорольського району Полтавської області, глядачі побачили його у 1991 році.

     Картина «Ізгой» – про кохання чисте і трагічне, про долю єврейської родини під час Другої світової війни. Місце і час дії фільму – весна і літо 1941 року, українське село на Полтавщині. В головній ролі відзнявся відомий актор Й. Поллак (Ізраїль), в ролях  М. Вишнякова, Б. Брондуков, С. Станюта та ін.

Літо 1941 року. Бідний єврейський обоз рухається від окупованої фашистами Коломиї до поки що безтурботної Полтавщини. Гарний і ставний Симон, його гаряче кохана дружина Бася і їх вогненно-руді діти, зачаті в любові, шукають притулок в українському селі на тихому Хоролі та рятуються від судженого їм усім винищення.

      В масових сценах брали участь жителі села. Для багатьох вергунян зйомки художнього фільму стали важливою подією, бо дали змогу побачити процес створення кіно, споглядати репетиції, спостерігати, як актори «перевтілюються» в своїх героїв і самим прийняти учась в зйомках художнього фільму. Деякі епізоди фільму знімали біля та всередині Вергунівської церкви Різдва Христового.

      Ця велична споруда розташована на найвищому місці в селі Вергуни Хорольського району. Напівзруйнована, але з залишками колишньої слави, вона впадає в око здалеку. Колись це була церква Різдва Христового, зведена ще на початку ХІХ століття. Нині будівля без вікон, дверей, з величезною діркою в підлозі, де колись був родинний склеп, та з ликами Ісуса, Божої Матері та янголів, що напівстертими очима дивляться на випадкових перехожих чи дітей, які часом забрідають всередину. Діяти храм перестав ще 1936 року, у часи війни його спалили, але й зараз старі люди, проходячи повз і дивлячись на купол з хрестом, хрестяться – жалюгідна спроба відбудувати церкву була на початку 1990-х. Гроші тоді збирали всім миром, але не склалося.

    – Пан Базилевський, який жив у Вергунах, купив землю в Апостола (Апостоли – козацько-старшинський рід XVII-XІX століття в Україні, родом з Миргородського району) і на найвищому місці в селі збудував церкву з усипальницею, – згадувала Світлана Сторчак, місцева жителька, директор Вергунівської школи. – Коли я ходила в школу, вчили ми пісню про повстання в селі Турбаях (турбаївське повстання 1789-1793 років – один з найбільших антикріпосницьких селянських виступів у Лівобережній Україні в другій половині XVIII століття. Відбувся в селі Турбаї, нині Глобинського району, яке належало поміщикам Базилевським) Там є такі слова: «Від Турбаїв до Вергунів покопані шанці, як побили базилевців у неділю вранці, все побили, розгромили в тряп’я, поховали базилевців в містечку Остап’є». На честь своїх рідних, яких убили повстанці, пан Іван Базилевський і збудував цю церкву як усипальницю.

      У храмі був родинний склеп. Але після того, як комуністи закрили його в 1930-х роках, забравши всі цінності, рештки похованих там людей залишилися без нагляду. За спогадами Світлани Сторчак, старожили розповідали, що діти грали в футбол черепами, а шукачі скарбів багато разів нишпорили храмом, намагаючись знайти золото чи інші цінні речі.

Пани Базилевські мали цегельні заводи у Вергунах. Тому будували церкву зі свого матеріалу. Замішували бетон на яйцях, які веліли зносити людям з усієї округи. Після спорудження церкви біля неї відкрили церковну школу, а одразу за храмом були панські стайні. Далі стояли будинки. Нині залишилися лише напівзруйнована церква та руїни від школи й стаєнь. Свого часу Світлана Сторчак, учителька алгебри і геометрії, яка разом зі своїми учнями вимірювала висоту споруди, дійшла висновку, що храм заввишки 32 метри.

      У роки СРСР церкву використовували як зерносховище. Кожні 3-5 років робили ремонт споруди, останній відбувся 1914-го.
      1911 року стіни і склепіння внутрішнього об’єму розписали студенти Петербурзької академії мистецтв.

      1895-го при церкві діяло земське училище. 1902 року – церковна бібліотека. 1912-го – жіноча церковнопарафіяльна школа. У своєму первісному вигляді храм проіснував до 1936 року, коли зняли дзвони й демонтували завершення двох дзвіниць, а саму споруду пристосували під складське приміщення місцевого колгоспу. Хоча в той час Рада міністрів УСРР внесла церкву до списку пам’яток історії та культури республіканського значення.

      У роки війни храм підпалили німці, але він вистояв. Після 1945 року споруду використовували як зерносховище, а усипальню – для зберігання насіннєвого фонду картоплі. Загалом із часу закриття в 1930-х церква більше не діяла.

      На початку 1990-х років храм намагалися відновити. Але нічого з цього не вийшло. Меценат, нині його ім’я жителі Вергунів уже не пригадують, надихнувся після того, як у селі знімали фільм «Ізгой» («Пам’ятай»). 
      Поставили купол і хрест, гроші збирали всім миром. Але потім він (ідейний натхненник) захворів, гроші пішли йому на лікування, на тому відбудова й завершилася. Нині теж є спроби реставрувати церкву Різдва Христового.