До геніальних українських митців, які зазнали гонінь від польської та більшовицької влади і яким довелося шукати прихистку на чужині, належить наш земляк - скульптор і художник Сергій Литвиненко.

        Народився Сергій Григорович Литвиненко 5 жовтня 1899 року в місті Лубни (за іншими даними в Пирятині) на Полтавщині. Закінчив класичну гімназію  в Лубнах  у 1917 році.

        У січні 1919 року він пішов добровольцем в армію Української Народної Республіки (УНР), а вже в травні 1920 року отримав у Кам'янець-Подільській Спільній Юнацькій Школі звання хорунжого. Курсовим старшиною у цій Школі був також наш відомий земляк Аверклій Матвійович Гончаренко, командир славних лицарів-крутянців зі студентського куреня.

У листопаді 1920 р., разом з українським військом відступив за річку Збруч на територію Польщі. Українське військо було інтерноване поляками, а Сергій Литвиненко провів два роки у таборах Ланцут та Вадовіце (Польща).

Отримавши свободу, у 1924 - 1929 роках Сергій Григорович почав навчання в Академії мистецтв у Кракові, у класі професора Казімежа Лящека, а кераміку вивчав у професора Олександра Трибунного. Закінчив Академію мистецтв з відзнакою і, як обдарований і талановитий студент, за рекомендацією професора Лящека 1930 року поїхав до Парижа продовжувати навчання. Виставляв свої скульптури і твори живопису в салонах всесвітньовідомого замку французьких королів Тюїльрі.

У середині 1930 року Литвиненко оселився у Львові і згодом став найвидатнішим скульптором у Західній Україні в міжвоєнний період. З 1933 року очолював львівську  керамічну фабрику «Око». Мав творчу майстерню у Львові, в якій навчалися, в майбутньому відомі, скульптори Яків Чайка, Володимир Сколоздра, Микола Батіг, Микола Сагайдаківський і Теодор Штокало.

Перше замовлення у Львові, в 1932р., він одержав від Української греко-католицької семінарії на дві статуетки в бронзі святих Кирила й Мефодія  та короля Данила  і великого князя  Володимира Великого.

1933 року на замовлення «Просвіти» у Львові Сергій Литвиненко виготовив чотири скульптурні портрети: молодого Тараса Шевченка, Івана Франка, митрополита Андрея Шептицького та гетьмана України Івана Мазепи.

         Роботу над пам’ятником митрополиту Андрею Шептицькому було розпочато з ініціативи засновника та першого директора львівського Національного музею Іларіона Свенціцького. Відкриття пам’ятника відбулося 1935 року, біля Національного музею (пізніше Музей українського мистецтва). За визнанням фахівців, це була одна із найкращих робіт митця. На жаль, 1947 року, за наказом радянської влади, скульптуру було знищено. А 13 грудня 2013 року, на тому самому місці було урочисто відкрито та освячено бронзове погруддя митрополиту Андрею Шептицькому, яке ще у 1941р. виліпив з гіпсу Сергій Левицький.

      У 1933 році скульптор завершує свою геніальну працю над надгробним пам’ятником І. Франку, який став найвизначнішим його твором.

 

       28 травня 1933 року  на Личаківському цвинтарі у Львові відбулося всенародне відкриття пам’ятника-монумента на могилі Івана Франка. Відкриття було приурочене до 17-ї річниці смерті великого письменника. До Львова прибули численні делегації з усіх міст та сіл Галичини, із Волині, Закарпаття, навіть із Канади, а покладання величезної кількості вінків тривало півтори години. Пам’ятник був створений на громадські кошти. Постать бронзового Каменяра, котрий розбиває скелю, скульптор ліпив зі свого учня Миколи Сагайдаківського - хлопця високого на зріст і атлетичної статури.

        1938 року на українському цвинтарі в Яворові, за участю Сергія Литвиненка було встановлено і освячено модерний пам’ятник Січовим стрільцям, у вигляді давньоруського воїна в повному озброєнні, з крилами ангела. 

Для збору коштів на пам’ятник, товариство «Просвіта» у Львові випустило поштову листівку вартістю в один злотий із зображенням макета майбутнього пам’ятника Січовим стрільцям разом зі скульптором Литвиненком. Ця поштівка розповсюджувалася серед гімназійної молоді, студентів, членів різноманітних товариств та організацій міст та сіл Львівщини. 

1940 року Сергій Литвиненко виготовляє гіпсовий проект пам’ятника Тарасу Шевченку для Львова.

У 1941-1944 роках викладав скульптуру у Львівській державній художньо-промисловій школі . А після її ліквідації німецькою владою (1943-1944рр.), у Вищій образотворчій студії. З наближенням до Львова лінії фронту студія припинила своє існування. 

Весною 1944 р. Сергій Литвиненко, разом із родиною, залишив Львів і емігрував до Німеччини. З 1949 року жив у Нью-Йорку, США. Там продовжував творчо працювати, почав виставлятися, брав активну участь у житті української діаспори.

 Сергій Григорович був організатором Українського літературно-мистецького клубу у Нью-Йорку, а з 1949 р. - його головою. В 1952-1957 рр. був першим головою новостворенного Об’єднання митців-українців в Америці.

З 1953 р., разом із Петром Холодним-молодшим, Мирославом Радишем, Яковом Гніздовським та Антоном Малюцею, був викладачем в Українському інституті пластичного мистецтва.

Створює галерею живописних портретів, зокрема поета Євгена Маланюка, історика та географа Володимира Кубійовича, поетеси та художниці Емми Андієвської. Знову створює  пам’ятники Івану Франку та Івану Мазепі, митцям-побратимам Петру Холодному та Василю Кричевському.  У церквах св. Миколая в Чикаго та св. Володимира і Ольги у Вінніпезі вирізьбив монументальні іконостаси. Бронзове погруддя «Гетьманівна» (1957р.) відзначено Великою американською нагородою.

Його роботи експонувалися на персональних виставках,  в Парижі та Нью-Йорку. 1963 року ювілейною експозицією вшанували 40-ліття творчої діяльності Сергія Литвиненка. Але доля розпорядилася так, що вона стала його останньою прижиттєвою виставкою: через рік митця не стало.

Помер Сергій Григорович Литвиненко 20 червня 1964 р. у Нью-Йорку. Похований на українському православному цвинтарі Саут-Баунд-Брук, в Нью-Джерсі, США.

У 1981 році вдова митця, Надія Литвиненко створила спеціальний Фонд пам’яті свого чоловіка.  Фонд заснований при Консисторії Української Православної Церкви в США та покликаний допомагати українським митцям, в першу чергу похилого віку та хворим, що потребують матеріальної допомоги.

Багато творів Сергія Литвиненка зберігаються в американських мистецьких колекціях. Значна частина його скульптур у львівських збірках, зокрема Національного музею, були знищені під час музейних чисток            1952 року, коли за наказом Міністерства культури СРСР в музеях була проведена ліквідація двох типів творів: формалістичних, які не відповідали канонам соцреалізму, та творів митців, що опинилися в еміграції. Але незважаючи на це, окремі твори Литвиненка й нині знаходяться у збірці Національного музею у Львові.