В Україні та світі його знають як тонкого аквареліста, дизайнера, графіка й плакатиста, теоретика мистецтва і барда-гітариста,  портретиста й педагога. Його твори зберігаються в Полтавському краєзнавчому музеї та фондах Національної спілки художників України. Його акварелі є у багатьох музеях та приватних колекціях України і за кордоном. Мова йде про нашого земляка Володимира Нифонтовича Бернацького.

 

 

 

Народився  8 червня 1938 року у містечку Сосниця Чернігівської області. Дитинство та юнацькі роки минули серед чудової природи Полісся – Свіса, Дорошківка, хутір Михайлівський. Природа тих місць мала великий вплив на формування світу його уяви та почуттів. «Малювати я любив з дитинства, оскільки всі в моїй родині малювали, грали на інструментах. Тому я вже не вагався з вибором своєї професії», – розповідав Володимир Бернацький на одній зі своїх виставок.

Зі слів художника, його прадід Нифонт Бернацький мав польське походження. Про обставини життя Нифонта Бернацького відомо, що він служив дияконом у Православній церкві у селі Семенівка на Чернігівщині, мав багатодітну родину. Як і чому він потрапив на Чернігівщину достеменно невідомо. Один із його синів – Григорій (дід художника) – був регентом (диригентом церковного хору).

 

                            

 

У 1969 році Бернацький закінчив Львівський поліграфічний інститут ім. Івана Федорова за спеціальністю художник-графік (нині – Українська академія друкарства).                                                                                       У 1964-74 роках наш земляк працював художником-конструктором Бюро виробничої естетики НДІ Хіммаш; від 1974 року– графіком Полтавського художньо-виробничого комбінату. Працював Володимир Бернацький у галузі ужиткової графіки та проєктування інтер'єрів. Його дизайнерські розробки використані у багатьох спорудах Полтави, зокрема, в інтер'єрі та фасаді автовокзалу (мікрорайон Алмазний) та цивільного аеропорту.

 

 

 

Виставкову діяльність художник розпочав у 1974 році на виставці, присвяченій 800-річчю від першої згадки про Полтаву. І відтоді він брав активну участь у виставках обласного, республіканського і міжнародного рівнів. З 1983 року Бернацький – член Національної спілки художників України.

У Полтаві Володимир Нифонтович  із 1956 року, знав і любив її історію, архітектуру, людей. Та і як її не любити, якщо гуляв полтавськими вулицями й парками з малими донею та сином, робив музеї та виставкові зали, ходив у гості, а потім відкривав меморіальні дошки на будинках своїх мистецьких учителів і старших друзів!

 

 

 

Наш земляк у 50-70-ті роки XX ст. був творцем  нових ідей, проєктів, які не лише впливали на духовне життя Полтави, а й змінювали обличчя обласного центру. На ювілейній виставці до 70-річчя від дня народження митця, Микола Підгорний, заслужений художник України, пригадуючи ті роки спільної праці, сказав: «Володимир Бернацький зробив революцію в дизайні минулого сторіччя. Шрифтами – творінням його рук – користується вже не одне покоління художників Полтавщини». Володимир Нифонтович був не лише знавцем шрифтів, а й першопрохідцем на ниві шрифтового плаката у нашій області.

Його знахідками як шрифтиста досі користуються художники, а дизайн логотипів торгівельних марок, фірмових знаків вражає оригінальністю задуму й точністю виконання. «У нашій країні ще просто не вміють оцінити та правильно використовувати цей вид творчості», – говорив художник, значно пом’якшуючи ті ситуації, у яких часто опинявся через нечесне використання й пряме порушення авторських прав.

 

      

 

Особливою сторінкою творчого життя Бернацького була робота в Художньому фонді, спогади про яку – це спогади про молодість. Була робота, ідеї, зухвалість у бажанні змінити мистецтво уславлення й постійного перебільшення. Хотілось у сучасне мистецтво внести справжнє життя й живі почуття, якими завжди був сповнений світовий живопис у кращих своїх проявах.

Саме Володимир Бернацький відстоював у нашій області право особистості на свою думку, навіть на зачіску. У ті роки місцева влада вела активну боротьбу з довгим волоссям у чоловіків. Цілих вісім років Володимира Нифонтовича не допускали до офіційного членства в Художньому фонді саме через довге волосся. Пропонували спочатку поголитися та постригтися, а потім приходити в солідну організацію. Та все ж митець відстояв своє право носити довге волосся.

 

        

                                 

Володимир Бернацький – визнаний майстер у трьох жанрах: акварелі, графіці та плакаті. Натюрморти і пейзажі – улюблені жанри художника. Особливе ставлення було у нього  і до плакату, який, за словами митця, втратив свою актуальність у ХХІ ст. Автор говорив, що у своїй роботі він ніколи не чекав натхнення: «У натхнення я не вірю. Буває, коли робота йде, а інколи треба себе навіть змушувати»

У своїх пейзажних роботах наш земляк ішов шляхом експериментів, наслідуючи улюблених майстрів, адже більшість із них – ті, хто руйнував традиційні форми, шукав нового, незвичного.                                                     Над однією картиною, говорив митець, у залежності від бажання та ідеї він працював від кількох днів і до місяця. Писати картину за один прийом  не можна, вважав Володимир Бернацький, вона повинна народжуватися у муках.

Створюючи товарні знаки, логотипи, шрифтові розробки, майстер залишався вірним акварельному живопису, який посідав у його житті особливе місце. Іноді Володимир Нифонтович писав на спеціально пожмаканому папері, що додавало нових нерівностей, які можна заповнити водою й фарбами. У кожній своїй малярській спробі Бернацький залишав власне слово.

 

         

 

7 червня 2008 року з нагоди свого 70-річного ювілею художник вирішив привітати всю Полтаву, усіх любителів образотворчого мистецтва виставкою власних робіт у Художньому салоні: «Я дарую людям красу. Шукаю гарне в усіх жанрах і просто дарую людям»

 

             

 

Привітати митця прийшли його колеги, любителі образотворчого мистецтва та представники громадських організацій Полтави. Одним з подарунків стали високоякісні фарби, які немов говорили – світ побачить ще багато чудових творінь від полтавського митця Володимира Бернацького.

Давно помічено, що творчі люди, зокрема художники, довго залишаються молодими завдяки тому, що дивляться на світ, як діти, із щирим захопленням, і вміють радіти кожній дрібничці.

 

                  

 

У 2015 році у Полтавському меморіальному музеї ім. Котляревського пройшла виставка робіт Володимира Бернацького під назвою «Імпровізаційна акварель». З цим музеєм Володимир Нифонтович співпрацював з 1969 року: надавав послуги реставратора, консультанта, був музейним посередником між художниками й музеєм. Саме в цьому музеї він реставрував ікону, меблі і створив цілий зал, присвячений сучасності.

 

У 2017 році акварелі Володимира Бернацького знову опинилися у Художньому салоні. 48 картин, які створювалися місяцями і роками, художник показав друзям і прихильникам пастельного мистецтва. Володимир Нифонтович: «Роботи є і старі, і нові. Я зробив такий вінегрет, тому що набрати нових робіт – дуже складно. Кожній роботі віддаєш іноді і місяці, і роки. Просто чергова спроба показати себе, оцінити себе збоку, показати себе глядачу»

У червні 2019 року у Полтаві перестало битися серце відомого художника. Та мистецькою стежиною батька пішов син Юрій: зараз він успішно працює художником-дизайнером у Санкт-Петербурзі.

Відома полтавська поетеса й журналістка Людмила Нестуля створила фільм про творчість Бернацького «Тінь води».

Володимир Нифонтович ніколи не був соцреалістом, а завжди залишався художником – не заслуженим і не народним, а справжнім майстром.