Дмитро Федорович Соловей народився 4 листопада 1888 в містечку Срібному на Полтавщині в  багатодітній селянській родині. 

У 1898 р. десятирічний Дмитро їде у Владивосток до старшого брата Івана, який, одружившись з донькою багатого підприємця із Сум, забагатів, переїхав до Владивостока і запросив до себе молодших братів.

З 1898 по 1904 роки навчається у гімназії Владивостоку, а з початком російсько-японської війни Дмитро опинився в Сумах, де закінчує гімназію. У 1909 році він поступає на історико-філологічний факультет Харківського університету, захоплюється ідеями Михайла Драгоманова.

Невдовзі він стає членом Харківської Української Студентської Громади. Активна громадська діяльність завершилася арештом у 1914 році за участь в організації демонстрацій, присвячених столітньому ювілеєві Тараса Шевченка. «Якось так вийшло, що в центрі керівної групи, яка мала провести організацію демонстрації, опинився я й Олекса Синявський… На нас двох і лягла вся вага підготовки демонстрації».

Разом з однодумцем, студентом університету Олексою Синявським, Дмитро виготовляє прокламації до Шевченкового ювілею. Про це дізналися агенти таємної поліції. Підпільників схопили й після недовгого слідства вислали під гласний нагляд у Полтаву, обох виключили з останнього курсу університету. «Всадили нас до арештантського вагону з загратованими вікнами і повезли в Полтаву. … У в'язниці на Кобиляцькій, куди нас привели, ми з Олексою Синявським пробули, здається, одну добу. На другий день опівдні обох нас викликали «з речами» до контори в'язниці, а відти під легким конвоєм одправили до поліційної дільниці, яка була коло пам'ятника Келінові…»

Шукаючи житло під час відбування покарання, студенти опинилися на квартирі, яка належала Мефодієві Аркадійовичу Кулябкові-Корецькому (полтавському поміщику із села Кулябківщина), на вулиці Пушкіна, 125.

«Мотаючися по місту, ми на розі Кобиляцької й Шевченківської, коло базару, стріли високого, чорнявого, міцної атлетичної будови чоловіка, вдягненого просто, по-міщанському.

Він, оглядаючи нас вельми пильно, звернувся до мене з якимсь питанням.

Відповідаю, що …хочемо знайти десь недорогу кімнату.

- У мене є вільна кімната, і я міг би вас примістити, - промовив новий знайомий. - А про гроші не турбуйтеся, заплатите пізніше, як будуть. Коли маєте охоту, то підіть подивіться: Пушкінська 125, квартира Мефодія Кулябко-Корецького…Кімната виявилася простора, світла. Родина невелика, українська».                                     

Дмитро Соловей знайомиться із сестрою господині дому, Марією Іванівною Шарудою (на фото стоїть за господарями будинку), яка походила зі старовинного козацького роду, що оселився в Шишаках. У 1916 р. молоді одружилися, а 2 липня 1919 р. у них з’явилася донька Оксана – в майбутньому письменниця, перекладачка, етнограф.

В Полтаві Дмитро Соловей спочатку працює писарем у фабричного інспектора Краузе, згодом статистом у губернському земстві. Також він бере активну участь в українському громадсько-політичному житті Полтави. Зокрема став співзасновником української молодіжної соціалістичної організації - Юнацької Спілки, що мала досить велику мережу гуртків.

У травні 1916 року, коли сплив термін заслання, Дмитра Солов’я мобілізують до царської армії. Навесні 1917 року, відбуваючи військову службу в Азові, у запасному піхотному полку, він заснував українську солдатську громаду місцевого гарнізону.

Там же зустрів Лютневу революцію. Після демобілізації у 1918 р. Дмитро Федорович повертається в Полтаву. Тут він працює інструктором культосвітніх справ при Полтавській спілці споживчих товариств, при якій організовує просвітницький союз «Українська культура». Редагує журнал «Полтавський кооператор», очолює Спілку працівників кооперативних установ. Після розгрому обох спілок більшовиками в 1920 р. Дмитра Федоровича заарештовують і він дивом уникає розстрілу.  Про той період Д. Соловей згадував: «Нас розмістили в будинку ЧК (Інститут шляхетних дівчат), у дворі маленька церква петровських часів. У підвалі — камера смертників, тут же був льох, у якому розстрілювали смертників...» Згодом ув’язнених перевезли до Харківської тюрми на Холодній горі. У березні 1921-го на клопотання редактора «Вісті» В. Еллана-Блакитного декількох засуджених звільнили, серед них і Дмитра Солов’я.

Після звільнення повертається до сім’ї в Полтаву. Викладає економічну географію в Кооперативному технікумі, редагує журнали «Полтавський кооператор» і «Молода громада», співпрацює з іншими виданнями, пише краєзнавчо-етнографічні розвідки. Протягом 1924-1925 років очолює Термінологічну комісію Полтавського наукового товариства, яка впорядковувала статистично-економічні словникові матеріали. Намагання оприлюднити розвідки українською мовою знову привернули до вченого увагу нової влади. Знову арешт і недовге перебування в тюрмі навесні 1924 року.

У 1925 р. Дмитро Соловей перебирається до Харкова, де працює на посаді керівника одного з відділів у Центральному статистичному управлінні України. У 1926-1934 рр. навчається в аспірантурі науково-дослідної кафедри історії України, яку очолював академік Дмитро Багалій, захищає дисертацію «Динамічні показники внутрішньої торгівлі на Лівобережній Україні наприкінці ХVIII ст.», згодом стає науковим співробітником науково-дослідницького інституту історії української культури ім. академіка Д. Багалія. Пізніше очолює відділ статистики Української промислової кооперації у Харкові й Києві. З початком сталінських репресій у 1936 р. був звільнений з роботи, як «неблагонадійний». Почав працювати шкільним учителем української мови й літератури, згодом отримав посаду директора школи у Харкові.

З 1943 року разом з родиною переїхав до Львова, а потім мігрував спочатку до Німеччини – п’ять років прожив  у таборі для переміщених осіб у місті Ганновері. Там він продовжив публіцистичну працю, збирав спогади людей про голод 33-го в Україні. А 1950 року перебрався в Америку, у місто Сент-Пол, де три роки працював прибиральником на фабриці, заробляючи пенсію.

Дмитро Соловей чи не першим став досліджувати Голодомор 1932-1933 років в Україні, аналізуючи комплекс причин, що призвели до цієї трагедії. У своїй книзі «Голгота України», написаній 1953 р. на основі розповіді селянина Івана Климка історик відтворив події 1929-1933 років на терені Федіївської сільради Решетилівського району Полтавської області. Дослідник і публіцист із діаспори М. Стахів писав: «Дмитро Соловей є першим дослідником цієї справи, який науково передав нам не лише точний образ голоду в одній сільській раді на Полтавщині..., але при тому він зафіксував душевні переживання живих осіб цієї історичної драми». Аналізуючи статистичний матеріал, Дмитро Соловей ще на початку 1950-х років дійшов висновку, що цей геноцид коштував Україні 7,6 млн. людських життів.

Книга «Розгром Полтави.  Спогади з часів визвольних змагань українського народу. 1914–1921» побачила світ 1974р., з нагоди святкування 800-річчя Полтави. У виданні - автобіографічні спогади Дмитра Солов’я, починаючи з 1914 р. і закінчуючи 1921 роком.

Помер Дмитро Федорович Соловей 9 липня 1966 року в Сент-Полі (Міннесота, США). Учений залишив нащадкам велику друковану спадщину — понад 360 наукових і публіцистичних праць,  спогадів та творів для дітей.