Федір Аполлонович Піроцький

25 лютого 1845 року в сім’ї армійського штабс - лікаря, вихідця з козацької родини Аполлона Федоровича Піроцького та Уляни Яківни (дівоче прізвище Борсукова) у містечку Сенча Лохвицького повіту Полтавської губернії народився майбутній винахідник і науковець Федір Піроцький.

В 1863р. 18-річний Федір поступає в спеціальні класи Костянтинівського кадетського військового училища в Санкт-Петербурзі. Через два роки юнкер Піроцький уже освоював науку в старшому класі Михайлівського артилерійського училища.

 В серпні 1866р. закінчивши училище в чині поручика, розпочав службу у Київській фортеці. У той час Київська фортеця будувалася вже понад 30 років, і якщо для саперів тут була якась робота, то артилеристам ніде було навіть проводити стрільби. І Піроцький захопився електрикою. Цьому сприяла і дружба з випускником Миколаївського інженерного училища – видатним в майбутньому електротехніком і винахідником – Павлом Яблочковим. Якось прогулюючись з ним від Арсеналу на Печерську до Контрактової площі на Подолі, Піроцький зауважив, що непогано було б запустити по цьому маршруту карету з електричним мотором. «Електрику дадуть генератори, які будуть обертатися від водяних млинів, – розмірковував Федір. – Від них – дротами до рейок, а там вже і до мотору рукою подати».

У 1869 році Федір Піроцький вступає до Михайлівської артилерійської академії. Після її закінчення він отримує направлення у відділ технічних звітів і кошторисів Головного артилерійського управління.

Федір Аполлонович мав доступ до матеріалів Головного артилерійського полігона на Волковому полі і достовірну інформацію про досліди із застосуванням електрики у військовій справі. У службових справах він часто виїздив у відрядження, або, як тоді говорили, «екскурсії», на військові заводи. Під час однієї з таких «екскурсій» у Фінляндії Ф. Піроцький побував на водоспаді річки Іматра. Водоспад викликав у винахідника захоплення і здивування. Буйство стихії він сприйняв як велике марнотратство енергії. Це незабутнє враження краси і сили спонукало його до праці над «передачею електрики за допомогою рушійної сили води» від пунктів виробництва до місць споживання. У 1874 році він подає Головному  артилерійському управлінню доповідну записку «Механізм для передачі роботи на усяку відстань».

У 1874 році — почав електротехнічні експерименти на «Волковському полі» у Санкт-Петербурзі. Зі статті  «Інженерного журналу» за 1877р.:«24 июня  1874 года в Департамент Торговли и Мануфактур, на получение 10-летней привилегии, представлен Пироцким электрический способ передачи сил по рельсовым и другим проводникам. На Волковом поле, в Сентябре 1874 года, произведен Пироцким опыт передачи 6-ти паровых сил локомобиля на 100 сажен».

Згодом, у 1876р. — на ділянці Сестрорецької залізниці запустив вагони на електричній тязі, тим самим випередивши розробки найкращих електриків того часу. Зі статті «Інженерного журналу» за 1877р.: «В Сестрорецке в 1876 году  Пироцкий приспособил к передаче сил и испытал двухверстный рельсовый путь».

У 1877 р. інженер Піроцький виступив в «Інженерному журналі» з такою пропозицією: «Ввиду громадных издержек, необходимых на содержание паровых движителей больших заводов и фабрик, нам пришла мысль о возможности передачи работы воды, как самого дешевого движителя, на известное расстояние посредством гальванического тока, полученного какою-либо динамо-электрическою машиной… Очевидно, что работа воды, даже переданная на значительное расстояние, с помощью динамо-электрических машин, обойдется…несравненно дешевле. Не странно ли после этого видеть употребление динамо-электрических машин исключительно лишь для освещения и частью для гальванопластики, тогда как они далеко с большею пользою могли бы служить для передачи работы, огня и света, и даже для передачи  звука».

Піклуючись про пріоритет і поширення своїх ідей, у 1877 р. Ф. Піроцький розіслав «Інженерний журнал» зі своєю статтею про експерименти усім зацікавленим особам і фірмам.

В цей час Карл Генріх фон Сіменс працював в Росії і часто спілкувався з Ф. Піроцьким, зацікавившись його дослідами. В той час поки винахідник змушений був відволіктися від дослідницької роботи через тривале службове відрядження до чорноморських фортець, на Берлінській виставці 1879 р. фірма «Сіменс» продемонструвала невеликий потяг з електричним локомотивом і кількома причіпними платформами, на яких могли сісти спинами один до одного, звісивши ноги, кілька пасажирів. Водій сидів на локомотиві. Екіпаж використовувався як атракціон. Це був ще далеко не електромоторний трамвай, але важливо те, що енергія у двигун локомотива подавалася за схемою Піроцького з «Інженерного журналу».

Повернувшись до Петербурга, Ф. Піроцький знову, за власні кошти, приступає до улюбленої справи.

Нарешті, 22 серпня 1880р. о 12 годині дня у Санкт-Петербурзі, на пісках, на розі Болотної вулиці і Дігтярного провулка, уперше в цілому світі рушив електромоторний вагон трамвая. Колишньому кінному вагону №114 було призначено увійти в історію. Федір Піроцький змусив рухатися вагон конки, обладнавши його електродвигуном і подавши струм рейками. Для демонстрації винаходу Федір Піроцький обрав найважчій двох’ярусний вагон кінної залізниці на 40 пасажирів, рухався він зі швидкістю кінної рисі - 12км/год., робив крутий поворот, зупинявся і рухався назад. Показ успішно проводився до 16 вересня 1880р.

Двоярусна конка в Москві. Подібний вагон Піроцький використав для свого експерименту

з першим у світі електричним трамваєм

На заваді втіленню електричного трамваю в Петербурзі стали довгострокові договори з власниками конок, згідно з якими земля всіх центральних вулиць здавалася їм в оренду. Незважаючи на те, що досліди увінчалися успіхом, підприємці, які вклали великі капітали в конку, які ще не окупилися, перешкодили практичному здійсненню проекту Піроцького.

У 1881 р. Ф. Піроцький демонструє схему свого винаходу на Паризькій міжнародній виставці. Та й це не дозволило йому втілити свою ідею на дорогах Петербургу. Але винахідник все ж таки знайшов спосіб запустити трамвай на електричній тязі до закінчення контракту з містом. Вагони почали возити пасажирів за допомогою електрики по льоду між берегами  річки Неви.«Товариство для експлуатації електрики М. М. Подобєдова і К» проклало льодом замерзлої річки три лінії. Трамваї отримували електрику від контактної мережі, яку закріпили на дерев’яних стовпах. Цей вид транспорту став дуже популярним і перевозив за сезон до 900 тисяч людей. Діяли вони аж до 1902 року.

Натомість ще у 1881 році  винаходом нашого земляка скористалися у Європі і почали будувати усі трамвайні лінії за його проектом. Першу постійну електричну трамвайну лінію відкрили в Берліні брати фон Сіменс.

У лютому 1891 р. видатний інженер-мостобудівник і підприємець німецького походження генерал-майор Аманд Струве дістав у Київській думі дозвіл на будівництво замість конки трамвайної лінії. Згідно з підписаним з Думою договором, він міг побудувати 24 версти залізничних колій, експлуатувати їх 45 років, віддаючи місту частину доходів, і 1 листопада       1934 р. безоплатно передати підприємство місту.

Тож саме у Києві, вперше  у Східній Європі поїхав трамвай на електричній тязі. Ця грандіозна у світі технічного прогресу подія сталася 2 червня 1892 року.

Газета «Киевлянин» з цього приводу писала: «Пассажирское движение на электрической железной дороге уже началось. Вагоны переполнены публикой, причем многие ездят по несколько раз вверх и вниз по Александровскому спуску, интересуясь этой важной для Киева новинкой».

А вже через два роки, 1894 року, електротрамвай, зроблений за схемою Ф. Піроцького, з’явився у Львові. Місто на той час було у складі Австро-Угорської імперії. Тож Львів став другим після Києва, другим у Австро-Угорщині та п’ятим у Європі, де вперше поїхав новий вид громадського транспорту на електричній тязі.

І лише у 1907 році вулицями Петербурга пішов справжній трамвай - через 27 років після його винайдення Піроцьким.

Крім трамвая, Федір Піроцький зробив багато винаходів у інших галузях –  був автором проекту централізованої підземної міської електромережі, зв’язку, створив перший в світі проект гідроелектростанції, запропонував нову конструкцію доменних і пекарних печей, був автором проекту передачі телеграфних сигналів по електричних рейках та в суто військовій справі – артилерійській і ракетній техніці.

 Але винахідника відіслали до Івангородської фортеці Варшавського військового округу, де у 1888 році у чині полковника відправили у відставку з половинною пенсією, не давши дослужити близько п’яти місяців до 25-річного військового стажу, який гарантував би йому пенсію на рівні найбільшого окладу. Натомість Федір Піроцький отримав річну пенсію у 285 рублів 50 копійок.

Ображений і пригнічений винахідник не повернувся до Петербургу, а поїхав в Україну, в село Маслівка Олешківського повіту на Херсонщині. Там він мав маєток, успадкований від дядька. Але виявилось, що в деяких документах прізвище Піроцького написали з помилкою, як Пероцький, і маєток в результаті у нього відсудили. Самотній Піроцький, у якого не було ні дружини, ні дітей, змушений був покинути спадщину та перейшов жити до готелю “Афіни” в Олешках. Та навіть в таких умовах, живучи на свою невелику пенсію, ледве зводячи кінці з кінцями, Федір Аполлонович не переставав бути дослідником, виписував наукові журнали, замовляв прилади й хімічні препарати, продовжуючи якісь дослід.

28 лютого 1898 року Федора Піроцького знайшли у своєму номері мертвим. Газета «Південь» опублікувала згодом замітку: «Ніяких грошей при ньому не знайшли, і знайомі влаштували йому похорон в кредит, за рахунок описаного і пізніше проданого майна … На площі з молотка продавали різні старі речі, зазначені в описі під номерами. Виручили всього         65 рублів …».

Поховали видатного але всіма забутого винахідника Федора Аполлоновича Піроцького на місцевому кладовищі у Олешках.

Ось так завершив свій життєвий шлях маловідомий винахідник всім відомого трамваю.