Віктор Михайлович
Брикулець
Його роботи занесені до Каталогу творів «Славетні імена Полтавщини». Його творчість є справжньою окрасою світового малярства. Він є заслуженим художником України, лауреатом всеукраїнської премії Опанаса Сластьона, почесним громадянином Миргорода, кавалером ордена Карла Фаберже… Усе це про людину, чиє ім’я добре відоме в Україні та за її межами, про Віктора Михайловича Брикульця.
Народився майбутній художник у селі Марківці Хмельницької області. Будинок Брикульців від села відділяла гребля, тому й називали цей куток – за греблею. І дім, і сад дістався татові Віктора від батька Юхима та дідуся Андрія. Вони мали великий авторитет і повагу серед людей. І батькові, і дідові громада часто довіряла бути сільським старостою. Родина була відома завдяки своїй працьовитості й освіченості. У сім’ї не тільки займалися фізичною роботою, а ще й читали книжки, співали пісні, захоплювались мистецтвом та музикою. Родина Брикульців мала власну бібліотеку, що нараховувала тисячі книг.
Михайло Брикулець, батько Віктора, дуже рано втратив дружину. Єдиною його втіхою після смерті коханої став маленький син Платон. Згодом чоловік одружився вдруге. Дружиною Михайла стала Устина Ткачук, жінка, яка тривалий час працювала в сім’ї його батьків. 1923 року в подружжя народився син Іполіт, а 23 листопада 1924 року – син Віктор. Якими ж були дитячі роки Віті? Хлопчик зростав у любові, у родині завжди панували спокій і взаємоповага. Тато співав, малював, знав декілька іноземних мов, грав на хроматичній гармоніці, лікував людей і тварин, допомагав і своїм, і чужим. Вітя любив, коли в саду збиралися селяни. Батько, регент сільської церкви, починав пісню, його підтримував красивий мамин голос, і вже потім приєднувалися інші.
Найстрашнішим спогадом дитинства для Віктора став день, коли прийшли «розкуркулювати» його родину. Більше 5000 книг згоріло того дня. Тато, склавши руки на грудях, стояв серед двору і нервово реготав. Ридала мама, обіймаючи Віктора, якого перед тим напів роздягненого викинули з вікна у сніг. Якийсь нелюд, осідлавши корову, під страшний регіт і свист розтягував гармоніку. Тварина побігла до паркану – й «вершнику» відірвало голову. Розлючені виродки металевими прутами жорстоко побили батька Віктора, якому довелося помирати в чужій холодній хаті.
Як же далі склалася доля майбутнього художника та його родини? Брата Іполіта забрала тітка Ярина, материна сестра. Віктор зимував із матір’ю у холодному погребі. Мама щоранку згрібала зі стін у ночви сніг і йшла шукати дитині хоч якусь їжу…
З раннього дитинства Віктор відчув нестримний потяг до малювання. Малював би, здається, весь час. Йому запам’ятався урок хімії у 8 класі. Вчителька щось пояснювала. Хлопець не побачив, як вона підійшла до нього й попросила показати малюнок. Віктор засоромився, боявся навіть очі підняти, та все ж показав свою роботу. Вчителька сказала: «Спасибі, ти – справжній талант, але вчитися теж потрібно». З того часу він намагався на уроках не малювати.
А як же раділа Устина Сильвестрівна, коли її син отримав першу в житті зарплату – гонорар за портрет Т. Шевченка, який хтось з учителів надіслав до однієї зі столичних газет.
Та, на жаль, час, у якому живеш, часто буває безжальним і до тебе, і до твоїх рідних. Влітку 1942 р. Віктора силою вивезли в Німеччину. Перед від’їздом він пообіцяв мамі обов’язково повернутися. Протягом двох років довелося працювати шахтарем у м.Герне. У 1944 р. Віктора змусили рити окопи в м. Юліх, звідки чоловік спробував утекти додому, але його затримали й відправили до виправного табору суворого режиму. Тут Брикульця засудили до страти. Він пережив страшну ніч у передчутті смерті. О четвертій ранку зігнали на площу всіх ув’язнених. В останній момент комендант наказав зняти Віктора з ешафота й нацькувати на нього собак. На щастя, хтось устиг відчинити йому двері в найближчий барак.
Весною 1945 р. Віктора Михайловича перевели до металургійного заводу «Раквітц». Уже у квітні він тікає і звідси. Через кілька днів у цей район зайшли американські війська. Віктор вирішив повернутися до матері. Але тільки в жовтні йому вдалося це зробити. На жаль, радість зустрічі була недовгою: мама померла, коли Віктору було 21.
У 1946 р. майбутній митець приїхав у Харків до брата Платона. Той підтримав його бажання навчатися в художньому училищі. Чоловік подав до приймальної комісії не тільки малюнки голови та посуду, а ще й кілька акварельних натюрмортів. І ось щастя – Віктор став студентом! На жаль, він часто хворів: із 5 років навчання майже 2 роки був на лікуванні в різних медичних закладах. Через голодне дитинство і побиття в Німеччині у нього почалися проблеми з зором.
У 1951 р. Віктор закінчив училище із відзнакою.З 1954 р. він почав проводити виставки. Здоров’я погіршувалося. За останні роки художнику довелося пережити і втрату зору, і нестерпний головний біль, і декілька місяців без сну. Його постійно підтримував брат Іполіт. Хоча зір до Віктора повернувся, та залишатися в Харкові надалі за станом здоров’я він не міг.
Значна частина творчості Віктора Михайловича була пов’язана з курортом «Миргород». Цікава й історія про те, як молодий художник, який на той час працював у Харкові, став миргородцем.
Його здоров’я потребувало курортного лікування. На початку ХХ століття отримати путівку на курорт було майже неможливо. Віктор, на власний страх і ризик, поїхав у Миргород. Коли на курорті дізналися, що він успішний художник, попросили написати портрет засновника курорту Івана Зубковського. Цей портрет став символом мінеральної води, відомої далеко за межами України, своєрідною візитівкою міста. Брикулець впорався із цим завданням настільки успішно, що його запросили до головного лікаря курорту Івана Ігнатенка. Їх розмова стала переломним моментом у житті майстра.
Його здоров’я потребувало курортного лікування. На початку ХХ століття отримати путівку на курорт було майже неможливо. Віктор, на власний страх і ризик, поїхав у Миргород. Коли на курорті дізналися, що він успішний художник, попросили написати портрет засновника курорту Івана Зубковського. Цей портрет став символом мінеральної води, відомої далеко за межами України, своєрідною візитівкою міста. Брикулець впорався із цим завданням настільки успішно, що його запросили до головного лікаря курорту Івана Ігнатенка. Їх розмова стала переломним моментом у житті майстра.
Віктор Брикулець захоплювався історією Миргородщини, її природою. Свої враження художник передав у роботах «Річка Хорол», «Дорога в лісі», «Старі тополі». Він любив малювати ліричні пейзажі і яскраво-барвисті натюрморти. І все ж вершиною творчості майстра є портрети. Історичні постаті займають значне місце у його творчості. Найвідомішими у творчості художника стали портрети Тараса Шевченка, Івана Мазепи, Данила Апостола, Анатолія Дімарова, Раїси Кириченко, патріарха Мстислава.
Він створював не лише портрети, натюрморти, краєвиди, а й декоративно-монументальні композиції, пропонував дизайнерські знахідки для архітектурних споруд, що стали окрасою Миргорода. Та все ж найбільше чоловік любив займатися графікою та станковим малярством.
Найголовнішою темою творчості Віктора Михайловича було захоплення людиною. Майстер створював образи великих та простих людей, оспівуючи при цьому їхню духовну й фізичну красу. Він хотів ще раз довести, що кожна людина – неповторна особистість, що хороших людей значно більше, ніж поганих.
Віктор Брикулець дуже любив малювати ікони. Майстер створив образи для трьох іконостасів у смт.Ромодан Миргородського району, смт. Решетилівка і с.Покровське Решетилівського району. Всього він намалював 64 ікони. Цілий рік митець працював у Покровському, не взявши жодної копійки за свою працю.
Стан здоров’я майстра різко погіршився після 24 лютого 2022 року. Серце Віктора Михайловича не витримало російського вторгнення. Помер видатний художник12 березня. Йому було 97 років. Віктор Брикулець був справжнім патріотом своєї країни.
Тисячі робіт належать пензлю Віктора Брикульця. Більшість із них він подарував друзям і знайомим. За багато років майстер створив полотна, які знайшли міжнародне визнання. Його картини знаходяться в експозиціях і фондах багатьох музеїв, а також у приватних колекціях України, Грузії, Фінляндії, Німеччини, Ізраїлю, Австралії, Канади, Швейцарії, Болгарії, США. Велика частина творчої спадщини знаходиться у Миргороді – у краєзнавчому музеї, у міській раді, санаторіях «Миргородкурорта», у Миргородській мистецькій школі, музеї Гурамішвілі, лікарні та навчальних закладах.
Радимо прочитати:
Беркута, Наталія. У його творчості –ціла епоха [Текст] / Наталія Беркута // Зоря Полтавщини. - 2014. - № 205-206, 9 груд. - С. 7.
Бойко, Марія. Віктор Брикулець: 90-річчя патріарха живопису [Текст] / Марія Бойко // Полтавський вісник. - 2014. - № 47, 21 лист. - С. 23.
Жовнір, Наталія. Цим митцем пишається не лише Миргородщина, а й увесь полтавський край [Текст] : заслужений художник України Віктор Брикулець із Миргорода відзначив своє 96-річчя / Наталія Жовнір // Вечірня Полтава. - 2020. - № 48, 25 лист. - С. 24.
Мій рідний край - моя Полтава [Образотворчий матеріал] : каталог творів з приватних збірок / Управління культури виконавчого комітету Полтавської міської ради; упоряд. С. В. Козлов; вступ. ст. С.В. Козлов, А.Б.Хохлов; фото А. О. Величко, С.К. Черпаченко; пер. О.В. Будаєвська. - Полтава : АСМІ, 2009. - 111 с.
Віктор Брикулець [Образотворчий матеріал] : Малярство. Графіка. Ікономалярство / упоряд. В. Асадчева; текст О. Бабенко, В. Ханко, Н. Харасайло, Н. Палець; фото С. Черпаченко. - Полтава : Оріяна, 2009. - 119 с.
Віктор Брикулець [Образотворчий матеріал] / вступ. ст. Н. Харасайло. - Полтава : АСМІ, 2005. - 15 с.
Інтернет-джерела:
https://esu.com.ua/search_articles.php?id=37763
https://museum.net.ua/day-in-history/23-11/
http://myrgorod.pl.ua/news/1-vidijshov-u-vichnist-viktor-brykuletshttps://poltava.to/news/65209/
https://poltava.to/news/65209/
https://poltava365.com/pishov-z-zhittya-xudozhnik,-pochesnij-gromadyanin-mirgoroda.html