Феодосій Кирилович Роговий
«За своє життя мене сто разів обходили, часто забували, іноді затискували і навіть переслідували – та це не моє вже діло, це діла Долі; моє діло служити совісті ревно, не озираючись по сторонах», – це один із щоденникових записів нашого земляка, вчителя, видатного прозаїка, лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка Феодосія Кириловича Рогового.
Народився він 27 серпня 1925 року в с. Пугачівка Глобинського району Полтавської області в сім’ї бідного селянина. Пізніше це село було поховане під водами штучного Кременчуцького моря. Мати, Марія Олексіївна, працювала в колгоспі на різних сільськогосподарських роботах. Батько, Кирило Лукич, був рибалкою, працював у рибартілі, мав гарний голос. Він загинув у січні 1944 року неподалік від рідних місць – на Кіровоградщині. У пам’яті сина тато назавжди залишився босоногим, «з вічними мозолями попід пальцями».
Батьки зробили все, аби їхній син здобув належну освіту. Дитинство Феодосія припало на роки колективізації й голодомору. Із 1932 року він навчався спочатку в Пугачівській початковій школі, потім – у Морозівській семирічці, пізніше – в Жовнинській середній школі, яку закінчив 1941 року.
До літа 1943 року юнак знаходився на тимчасово окупованій території, періодично працював на різних сільськогосподарських роботах. У червні Феодосія Рогового примусово вивезли до Німеччини, де він працював на одній із шахт Рурського кам’яновугільного басейну. Наш земляк тричі невдало намагався втекти з неволі. Після війни, як той, що «працював на окупанта», був направлений радянською адміністрацією на важкі фізичні роботи в Підмосков’я – на так зване «перевиховання».
1947 року повернувся в Україну, до рідного села, пішов за нарядом у колгосп, потім працював у рибальській артілі, секретарював у Морозівській сільраді. З осені 1950 року викладав німецьку мову в Устимівській восьмирічній школі Глобинського району. На той час припадають і перші проби пера. Були то байки, які друкували навіть у поважних київських журналах. Але згодом Феодосій Роговий відчув, що то не його жанр, що доводиться себе змушувати, «не виливається воно само, душа не готова до цього всього». Так перейшов до прози. Починав із художнього нарису.
Із великими труднощами вдалося Феодосію Кириловичу отримати вищу освіту, адже ганебне того часу тавро остарбайтера ще довго заважало йому вступити на стаціонар вищого навчального закладу чи отримати пристойну роботу. Тому спочатку довелося заочно закінчити Московські державні курси іноземних мов, а в 1952-1957 роках знову ж заочно навчатися на факультеті іноземних мов Харківського педагогічного інституту.
І в своєму селі, і в сусідньому роботи за фахом спершу не отримав як «неблагонадійний». Феодосій Роговий змушений був їздити вчителювати за двадцять кілометрів від дому. Коли дозволяла погода, добирався пішки чи велосипедом, узимку – автобусом. Кілька десятиліть наш земляк присвятив педагогічній праці в місцевій школі.
На початку шістдесятих років ХХ ст. ім’я Феодосія Рогового досить часто почало з’являтися на шпальтах періодичних видань, спочатку районних, обласних, а незабаром і республіканських – «Молодь України», «Сільські вісті», «Ранок», «Дніпро». Писав сатиричні вірші, новели, оповідання, нариси, байки, публіцистичні статті.
Наш земляк дуже любив бувати серед людей – у тракторній бригаді, на фермі, в полі чи клубі, а то й просто з ким-небудь посидіти й поговорити. Часто вирушав велосипедом на ринок, поближче до людського гурту, вслухався, як гомонять люди з навколишніх сіл, вставляючи й собі який-небудь жарт чи примовку. У постійному спілкуванні з людьми вбачав він сенс свого життя.
Після затоплення рідного села Феодосій Кирилович із сім’єю переїхав до Устимівки. Разом із дружиною, вчителькою української мови та літератури, почали облаштовувати нове господарство. Чоловік викопав криницю на подвір’ї, хату закінчив будувати в 1960 році.
Великою втіхою в його сільському житті була мати Марія – жива пам’ять про рідну Пугачівку. Її допомогою користувався письменник під час роботи над романами. Вона розповідала про колишніх сусідів та односельців, їхні характери, називала різні околишні місця. Крім того, мама знала багато старих пісень (замолоду була учасницею церковного хору). Деякі з них Феодосій Роговий використав у своїх романах.
У 1967-1971 роках наш земляк працював власним кореспондентом «Комсомольця Полтавщини». У середовищі редакції відбулося формування Феодосія Рогового як письменника: тут працювали поети Андрій Островерхий і Михайло Булах, часто гостювали Григір Тютюнник, Борис Олійник, Іван Драч. Знайомство з Григором Тютюнником згодом переросло в міцну творчу дружбу. Феодосій Кирилович присвятив землякові кілька документальних новел, які спочатку друкувала полтавська преса, а згодом «Українська літературна газета».
Як чесний журналіст, талановитий нарисовець Феодосій Роговий відразу завоював прихильність колег. Однак газета не прийняла його, адже в ті часи треба було вміти говорити одне, думати друге, а робити третє. Такі обставини руйнують людину, схиляють її до лицемірства. Щоб зберегти себе, у 1971 році Феодосій Кирилович повернувся до Устимівки, де проживала його сім’я. Тут у вільний від основної роботи час він наполегливо займається літературною працею.
Перша книга вийшла в 1973 році – збірка оповідань «Провідини» (авторська назва – «Задумані вікна»). Її першим редактором був Григір Тютюнник. Це вже пізніше – «стараннями» різних «редакторів, цензорів» – від неї залишилося лише декілька більш-менш авторських сторінок і назв оповідань.
Після переїзду в село Феодосій Роговий ще деякий час виконував обов’язки власкора «Комсомольця Полтавщини», а в 1975 році повернувся до вчительської праці. До кінця життя вчителював одночасно у двох селах – Устимівці й Бабичівці того ж Глобинського району. «Учитель на селі – це стовп, об який хто хоче, той і чухається», – писав Феодосій Кирилович. Він учив дітей найперше поклонятися красі та доброті й ніколи не міг навіть жестом чи інтонацією говорити учням неправду.
«Я безмежно любив свою учительську роботу. Ні, сама робота мені набридала, чого? З року в рік повторювались оці навчальні плани й програми. Але ж діти! Я їх страшенно любив. Кожен дорослий у собі щось приховує, а тут усе зверху. Тим більше, якщо ти все відчуваєш і можеш їх розуміти: і рухи, й посмішки, все на світі. Вони любили мову мою. Скажу іноді щось таке, що не вживається десятки років, – як вони реагують, як чують красу нестолоченими душами своїми», – згадував Феодосій Роговий. Підкреслюючи виняткову роль сільського вчителя, він виховував у своїх учнів любов до малої батьківщини.
В Устимівці наш земляк взявся за написання саги про Посулля «Свято останнього млива», в основу якої покладено дійсні факти з життя самого письменника та його односельців. Справа в тому, що в 1959 році село Пугачівка з його казковою природою, могилами предків і правічним козацьким духом пішло під воду, ставши дном Кременчуцького водосховища. Феодосій Роговий вирішив розповісти про куточок землі, де він народився, де минуло його дитинство, про людей затопленого Посулля.
Роман-епопея був задуманий у п’яти книгах. У них письменник розповідає про рідний край, котрий через недалекоглядну господарську політику був принесений у жертву науково-технічній революції, про посуллян, яких безжалісно вигнали з обжитих місць і силоміць виселили на нові землі.
Перший роман «Свято останнього млива», написаний на початку 70-х років ХХ століття, дуже довго не міг «пробитися» через ряди пильних цензорів, ретельних редакторів і подібних «пильнувальників» чистоти соцреалізму. Роман складається з низки самодостатніх оповідань про окремих осіб села Мокловоди (назва не історична, умовно-символічна). Не завжди вони пов’язані сюжетно, здебільшого поєднані самою ситуацією зміни життя – чеканням переселення, самим переселенням, прощанням із коренями своєї родини.
«Свято останнього млива» – твір, якому випала нелегка доля, бо йшов він до читача цілих десять років. Побачивши світ 1982 року, у 1992 році був відзначений Шевченківською премією. Це сталося за два місяці до смерті письменника.
Роман «Зрушені люди» писався як другий (із задуманих п’яти) «Саги про Посулля». Як відомо, саме пониззя Сули було затоплене при будівництві Кременчуцької ГЕС, а заодно під воду пішли й рідна для Феодосія Рогового Пугачівка та десятки навколишніх сіл.
У 1956 році на Дніпрі розпочалося будівництво Кременчуцької ГЕС. Воно велося ударними темпами, ударними ж темпами створено Кременчуцьке море – одне з низки тих, що змінили ландшафт Подніпров’я. Затоплено й знищено не просто 220 тисяч гектарів родючих земель і розкішних луків, мальовничі плавні, – стерто з лиця землі десятки стародавніх сіл України; завдано тяжкої кривди 100 тис. селян-виселенців. Це була глуха, безмовна трагедія, похована за пропагандистською завісою гасел про дешеву електроенергію, піднесення економіки, поліпшення побуту селян, яких переселять у кращі будинки й умови. Цю трагедію, за масштабами співмірну з Чорнобилем, було замовчано й забуто, забутою вона залишається й нині.
У романі «Поруки для батька» діють нащадки запорозьких козаків – окраїнці, більшовик Прокіп Лядовський, борець з неправдою Ілько Петроградець, багато інших колоритних постатей. Ведеться цікава, глибоко емоційна розповідь. Сьогодні, коли росіяни зруйнували Каховське море, роман актуальний як ніколи, бо в ньому йдеться про те, що передувало цій біді ще багато років тому. Автор ніби застерігає нас, що подібні штучні «моря» – приховане лихо для нашого народу, бо рано чи пізно природно чи з чийогось злого умислу вони зруйнуються. Так і сталося: трагедія повторилася, вдарила бумерангом по новому поколінню.
За життя Феодосій Роговий так і не діждався неспотвореної, в авторському варіанті, публікації своїх романів «Свято останнього млива» та «Поруки для батька». Його твори лише зараз приходять до читачів в авторському написанні.
У романі «Великі поминки» всі новели побудовані на розповіді від першої особи. У кожній із них текст подається у формі усних монологів, утворюючи таким чином своєрідний усний роман, де мова автора й мова персонажів видається записаною на магнітофон.
«Гріх без прощення» – останній роман автора – залишився незакінченим. Його опублікував син Феодосія Рогового Юрій у журналі «Київ» (1995, № 2-3). Це був історичний підсумок шляхам його постійних героїв та всьому, що вони пережили. Тут і те саме «розкуркулення», і голодомор, і покалічені війною долі, і Сибір…
Крім того, перу Феодосія Кириловича належать повісті «Серце прагне любові» та «Над Дніпром» – обидві опубліковані в харківському журналі «Прапор».
Творчість Феодосія Рогового – це абсолютно оригінальне, нове для української літератури художнє явище, бунтарське по своєму духу, авангардне по суті. А звернення письменника до теми знищення рідного краю дало йому можливість порушити надзвичайно важливі проблеми сучасності, пов’язані з призначенням людини на Землі. Художні ідеї, втілені в романах Феодосія Рогового, стали справжніми відкриттями, які багато в чому випередили свій час.
Письменник душею й серцем сприйняв Українську самостійну державу, закликав своїх земляків не бути в цей переломний час байдужими й покірними, якими були раніше, а сміливо йти до «повної волі», відновлювати гідність, вставати горою проти брехні й тупості.
Складні перипетії долі, напружена праця врешті-решт далися взнаки – з початку 1980-х років Феодосій Роговий хворів на ішемію. Ця хвороба в травні 1992 року й стала причиною його смерті. Син письменника Юрій Феодосійович пригадував: «На похоронах – море людей: ховало все село, та й з інших сіл люди були. Домовину несли всю дорогу на руках, хоча до кладовища було й далеченько. Весна тоді була гарна, рання, все навкруги цвіло. Було 5 травня, саме День преси ще тоді…». Феодосія Кириловича поховали на кладовищі Устимівки, серед тих, з ким він жив і про кого писав.
Тоді ж, у 1992 році, встановили на могилі скромний пам’ятник із сірої мармурової крихти (висота 1,5 м) з овальним фото, під яким – дата народження та смерті. І лише напис «Письменник. Лауреат премії ім. Т.Г. Шевченка» вирізняє цей надгробок з-поміж інших.
Творчість Феодосія Рогового високо оцінювали видатні майстри слова. Зокрема, Олесь Гончар писав: «Твори такого рівня, такого зрілого роздуму не часто з’являються в літературі». Юрій Мушкетик так сказав про автора роману «Свято останнього млива»: «Письменник жив важко, уболівав за всіх, усе брав близько до серця: і перекаламучений Дніпро, і забур’янене поле, і спустошені людські душі».
Феодосій Роговий – приклад того, що зветься правильною сімейною педагогікою: його син Юрій, як і батько, все життя працював учителем (викладав біологію), популяризує творчість свого тата, дбає про перевидання батькових романів, пише новели, краєзнавчо-етнографічні ескізи, поезію. Юрій Роговий – лауреат премії імені Д. Нитченка, член Національної спілки письменників України. Головним завданням свого життя Юрій Феодосійович вважає довести «до логічного завершення те, чого не встиг Він». Це – обов’язок сина, який не зрадив батька та пам’ять про нього.
2009 року в Полтавському видавництві «Дивосвіт» вийшли дві книги: «Удосвіта, коли не спалось». Листи Феодосія Рогового» та «Я світові потрібен як приклад, як можливість». Із щоденників та записників Феодосія Рогового 1954-1992 рр.». Вони підготовлені до друку й видані Юрієм Роговим. Сьогодні інтерес до традиційного епістолярію значно зменшився, можливо, через те, що в наше життя впевнено увійшли технічні засоби комунікації. Ми вже не уявляємо життя без соціальних мереж, звикли до блогосфери.
17 листопада 2015 року в Полтавському краєзнавчому музеї ім. Василя Кричевського письменниця Інна Дідик презентувала фільм про Феодосія Рогового, створений у співавторстві з творчим колективом «лтавівців».
2015 року вийшла книга «Свято останнього млива» (вміщено три романи: «Свято останнього млива», «Зрушені люди», «Гріх без прощення»). Вона підготовлена до друку Юрієм Роговим, видана за програмою «Українська книга-2015» (серія «Бібліотека Шевченківського комітету»). У цьому ж році вийшла книга оповідань Феодосія Рогового «Задумані вікна» (видавництво «Дивосвіт», Полтава). Вона відзначена дипломом І ступеня на конкурсі видавців Полтавщини «Краща книга Полтавщини» (упорядник Юрій Роговий). Книга листів до Феодосія Рогового «Добрий день хай буде Вам…» вийшла 2016 року у видавництві «Дивосвіт».
У 2018 році Полтавська обласна рада заснувала премію імені Феодосія Рогового. Її присуджують щороку до дня народження письменника – 27 серпня.
Доля прозаїка була нелегкою: десять років замовчувань, невизнання, постійні повчання, звинувачення в «ідейних нечіткостях», несприйняття його манери письма. Феодосій Кирилович прожив лише неповних 67 років, але він і сьогодні залишається з нами: своїми творами, які потребують повного перевидання, своїми співпереживаннями чужого болю, залишається, аби нагадати про найвищу сутність життя людини – творити добро, щоб бути прикладом для справжнього громадянина.
Радимо прочитати:
Мелешко, Віра. Феодосій Роговий як нагадування та приклад [Текст] : до 90-річчя письменника / Віра Мелешко // Зоря Полтавщини. - 2015.- № 116-117, 18 серп. - С. 3.
Вітрич, Марія. Феодосій Роговий: «Моє життя - то творення любові» [Текст] / Марія Вітрич // Зоря Полтавщини. - 2015. - № 177-178, 20 листоп. - С. 4.
Малахута, Микола. Молитва над словом Феодосія Рогового [Текст] / Микола Малахута // Зоря Полтавщини. – 2019. - № 19, 9 берез. - С. 5.
Роговий, Юрій. «Добридень, батьку!» [Текст] : пам’яті Феодосія Рогового / Юрій Роговий // Українська літературна газета. - 2020. - № 9, 8 травня. - С. 15.
Мелешко, Віра. Життєве й письменницьке мливо Феодосія Рогового [Текст] : до 95-річчя письменника / Віра Мелешко // Зоря Полтавщини. - 2020. - № 60, 4 вер. - С. 15.
Роговий, Юрій. Юрій Роговий. Слово про батька [Текст] : інтерв’ю з бібліотекарями Глобинської районної бібліотеки / Юрій Роговий // Українська літературна газета. - 2020. - № 23, 20 листопада. - С. 8.
Грибан, Ганна Петрівна. Гортаючи сторінки історії Полтавщини [Текст] / Г. П. Грибан, В. Ф. Халимон. - Полтава : Дивосвіт, 2016. - 446 с.
Письменники Полтавщини [Текст] : довідник / упор. А. Дяченко; худож. В. Є. Павлюченко; Полт. обл. орг-я Спілки письменників України. - Полтава, 1990. - 32 с.
Літератори Полтавщини [Текст] : довідник. вип. 3 / упор. та авт. вступ. ст. А. Дяченко; худож. Г.Д. Свєчнікова. - Полтава : Полтавський літератор, 1996. - 48 с.
Ротач, Петро Петрович. Колоски з літературної ниви [Текст] : короткий літературний календар Полтавщини / П. П. Ротач ; худож. Г. П. Грибан, Г. Д. Свєчнікова. - Полтава : Полтавський літератор, 1999. - 560 с.
Інтернет-джерела:
http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/5722/1/Rogoviy.pdf
https://hvilya.com/news/culture/feodosij-rogovyj-upryazhenyj-u-slovo.html
http://knpu.gov.ua/content/rogovii-feodosiyi-kirilovich
http://knpu.gov.ua/content/yur%D1%96i-rogovii-%C2%ABdobriden-batku%C2%BB
http://www.poo-nspu.ltava.org/p/rogovyj.html
http://www.poo-nspu.ltava.org/2015/12/vechir-spohad-do-juvileju-feodosiya-rogovogo.html