Полтавщина – один з найчистіших та найкрасивіших регіонів України. Її перлина – місто-курорт Миргород. Тут знаходиться родовище мінеральних вод, навколо якого вже більше ста років розвивається один з найпопулярніших курортів України. А чи знаєте ви, хто відкрив миргородське джерело мінеральних вод? А хто є засновником Миргородського курорту?

Це лікар, громадський діяч, краєзнавець, науковець, письменник Іван Андрійович Зубковський. Він народився в родині священника 25 листопада 1848 року в селі Єрки Миргородського повіту. Кілька поколінь його предків мали духовний сан, цього ж чекали від Івана і його батьки.

У травні 1849 року наш земляк у шестимісячному віці переїжджає з батьками до Миргорода. Тут і пройшли його дитячі роки.

 

Навчаючись у Миргородському повітовому училищі, Іван Зубковський разом зі своїм товаришем Овксентієм Богаєвським допомагав Анатолію Свидницькому в роботі відкритої ним недільної школи.

Цікавий факт. Ще під час служби в армії Іван Андрійович зауважив, що дубові баклаги для води надто важкі й незручні, отож запропонував їх замінити на алюмінієві. Пропозицію визнали за слушну, й невдовзі в царській армії почали користуватися флягами з легкого і гігієнічного металу.

 

1870 року наш земляк закінчив Полтавську духовну семінарію, де викладав словесність молодий Іван Нечуй-Левицький. Потім Іван Зубковський працював у Миргороді вчителем. Про це можна прочитати в його мемуарах «Дні мого життя»: «Я закінчив повний курс семінарії в 1870 році другим учнем за успіхами, мені запропонували вступити за державний рахунок у духовну академію, але я туди не пішов, одразу вступити в університет не міг, тому що батько мій був бідняком і не мав грошей для того. Я став учителем математики в Миргородському училищі, був також викладачем російської мови та арифметики в жіночому училищі. Мав і приватні уроки. За рік учителювання я зібрав 300 рублів».

Проте згодом Іван Андрійович вирішив стати лікарем і вступив на медичний факультет Київського університету.

 

Під час навчання Іван Зубковський активно друкував статті про народну освіту в популярній газеті «Кіевскій телеграфъ». На ці роботи звернув увагу Михайло Драгоманов. Він же і заохотив нашого земляка продовжувати працювати в цьому напрямку. Іван Андрійович прислухався до поради й протягом усього життя був активним дописувачем газет і журналів.

Навчаючись у Київському університеті, Іван Зубковський сформував «Український миргород­ський студентський гурток», давши йому назву свого рідного міста. Він закінчив університет перед початком російсько-турецької війни 1877-1878 років.

Під час навчання у Полтавській духовній семінарії та Київському університеті чоловік приїжджав на канікули до Миргорода.

Одразу ж після закінчення навчання Іван Андрійович притягався до відповідальності у справі «політичної неблагонадійності», але був звільнений за браком доказів. Та вже через рік випускник медичного факультету дістав високу нагороду – офіцерський орден Станіслава III ступеня з мечами. Після війни чоловік вчився в Петербурзькій Військово-медичній академії.

У 1879 році він повертається до Миргорода, де отримує посаду земського лікаря. Іван Зубковський користувався повагою і авторитетом серед жителів міста. Він одразу ж включився у боротьбу зі страшним лихом – епідемією дифтериту, яка охопила Миргородський повіт і Полтавську губернію.

1881 року наш земляк одружився з дочкою надвірного радника Оленою Андріївною Бречкіною. Проте вже через шість років у квітні 1887 дружина померла. Після цього чоловік не одружувався. Він самостійно виховав двох доньок – Віру й Катерину. Віра була інженером, нині її нащадки живуть у Миколаєві. Катерина народилася калікою й сім'ї не мала. Вона закінчила Педагогічну академію, викладала історію в жіночій гімназії. Коли не стало батька, хвору жінку виселили з оселі. До самої смерті її приймали вдома мешканці Миргорода.

У грудні 1883 року Іван Зубковський був змушений залишити Миргород. Розлука з рідним містом тривала майже 30 років. За цей час чоловік  приїжджав до нього у відпустки. Хоча він був далеко від Миргорода, але летів до нього в думках.

​

Іван Андрійович написав 35 публікацій про Миргород! Багато місця відведено Миргороду і в його славнозвісних мемуарах «Дні мого життя». Закінчив писати їх аж у 1930 році. Тут він описував свої дитячі роки, роботу недільної школи та громадської бібліотеки, вчителювання; розповідав про свою роботу земським лікарем, міським головою, організацію Миргородського курорту, останні роки свого життя. Праця нашого земляка «Миргород у його минулому» теж присвячена рідному місту.

 З 1897 року Іван Зубковський працював у Кременчуцькому військовому госпіталі. Він вислужив чин генерал-майора.

 

У 1911 році Іван Андрійович вийшов у відставку і поселився в Миргороді. Про це читаємо в мемуарах відставного генерал-майора від медицини: «Збираючись до Миргорода, я на старості років (63 роки) думав відпочити, але не так склалось. Довелось і тут займатися суспільною діяльністю. Тут, на прохання моїх земляків, довелося служити мені безплатно по виборах».       З 1911 по 1914 роки Іван Зубковський був обраний головою Миргородського сільськогосподарського товариства, головою Товариства допомоги учням миргородських середніх навчальних закладів, головою піклувальної ради жіночої гімназії, директором громадської бібліотеки (нині – міська бібліотека для дорослих ім. Д.Гурамішвілі). Іван Андрійович був членом Полтавської вченої археологічної комісії.

З 1914 по 1916 роки наш земляк був миргородським міським головою. На цю відповідальну посаду він був обраний майже одноголосно – лише з одним голосом «проти». Іван Зубковський багато зробив для розвитку міста. Він із властивими йому енергією і завзяттям віддається міським справам. А. Аббасов у своїй книзі «Зубковський Іван Андрійович. Життя і творчість» пише: «65-річний міський голова гаряче взявся за оновлення і благоустрій міста. Завдяки багатому життєвому досвіду, умінням і знанням, зумів захопити за собою весь склад обраної Думи. Місто стало мати більш цивілізований, упорядкований вигляд».     В одному з листів донька Івана Андрійовича Віра Сидоренко згадувала, що батько брав участь на громадських засадах у 15-и організаціях у Миргороді.

​

З діяльністю Івана Зубковського пов'язана й історія виникнення Миргородського курорту. На початку 1912 року у місті мешкало лише 8 тисяч жителів. Водогону не було, а через посуху в колодязях пропадала вода. Тоді місцева влада пробурила свердловину для забезпечення міста питною водою. З глибини 673 м вдарив потужний фонтан води. Він давав 33 тисячі відер на добу. Результати проб засвідчили непридатність цієї води для пиття – вона була солона і відгонила сірководнем. Але мешканці активно використовували воду для господарських потреб, а через кілька місяців заговорили про цілющі властивості джерела. Після декількох купань у багатьох зникла ломота в суглобах, швидше гоїлись рани, інші відчули покращення загального самопочуття.

Іван Андрійович наполегливо добивався нових експертиз і врешті одержав у 1915 році висновок з Петербургу: «вода має цілюще значення при зовнішньому вживанні у вигляді ванн». Результати аналізів показали, що миргородська вода за своїми властивостями схожа на води відомих курортів – Баден-Бадена, Содена та Аахена. Не гаючи часу, міський голова влаштував при міській лазні невелику водолікарню, де сам став завідуючим і господарником. Приміщення водолікарні згодом стало візитівкою і символом міста: одноповерхова споруда під червоною черепицею.

​

У березні 1916 року Іван Зубковський вирішив питання про створення Миргородського курорту. У ті ж часи він очолював курортну комісію по підготовці до відкриття оздоровниці.

Незабаром відпочити та покращити здоров’я в Миргород почали з’їжджатися відомі люди, дворяни та купці з усієї Росії. На той час було модним «їздити на води». І багато людей віддавали перевагу не далеким закордонним курортам, а рідному та близькому Миргороду.

Та ось влітку 1916 року Іван Зубковський тяжко захворів, що прикувало його до ліжка на кілька місяців. Трохи поправившись від хвороби, він подав прохання губернатору про відставку з посади міського голови за станом здоров'я. Полтавський губернатор задовольнив його, висловивши великий жаль з цього приводу.

​

З часу відставки і практично без відпочинку Іван Андрійович віддався підготовці до відкриття курорту, що й сталося 15 квітня 1917 року. Перший лікувальний сезон тривав з 28 квітня до 1 вересня 1917 року, курс пройшли 585 хворих, на яких витрачено 10584 ванни мінеральної води.              До останніх своїх днів наш земляк не поривав зв'язків з курортом. Він був і лікарем-ординатором, і санітарним лікарем, і почесним консультантом. Іван Зубковський активно брав участь і в інших миргородських справах. Так, у 1918 році він організував на курорті розлив газованої миргородської мінеральної води (пляшку й етикетку до неї на прохання Івана Андрійовича зробив О. Сластьон).

У 1919 році наш земляк був лектором Народного університету, роботу якого перервала громадянська війна. Разом із Опанасом Сластьоном він організував і відкривав у 1920 році науковий і художньо-промисловий музей (нині краєзнавчий) у Миргороді. Двадцяті і тридцяті роки ХХ століття минають для старого земського лікаря у напруженій праці. Він багато пише. Друкує статті про розвиток Миргородського курорту в журналі «Курортное дело», у газеті «Червоне село», розповідає про перебування у Миргороді Т.Шевченка. Публікує працю про діяльність у Миргороді А.Свидницького, спогади про Нечуя-Левицького, статті «Декабристи – уродженці Полтавщини». Виступав на захист української мови.

У 1923 році Полтавський виконавчий комітет присвоїв Івану Зубковському звання «Ветеран праці» із занесенням його імені на Червону дошку та призначенням персональної пенсії. Проте через звання генерала царської армії ім'я, громадська діяльність та літературна спадщина Івана Андрійовича в СРСР замовчувалися.

Іван Зубковський приятелював з відомими людьми того часу: письменником Панасом Мирним, художником Опанасом Сластьоном, який понад десять років жив у флігелі його будинку, з поетом Павлом Тичиною. З ініціативи останнього Іван Андрійович навіть написав книгу спогадів, у якій висловив своє життєве кредо: «Я завжди горів бажанням служити тільки громадським інтересам»

Іван Зубковський помер 5 грудня 1933 року у Миргороді. Похований на Троїцькому цвинтарі.

 

    Іван Зубковський за свої заслуги перед Миргородом належно вшанований:

• Миргородська загальноосвітня школа № 9 з честю носить його ім'я. У школі створено його музей, успішно діє проект «Наш славний земляк – Іван Андрійович Зубковський»;

• на території Миргородського курорту відкрито пам'ятник Івану 3убковському;

• на карті Миргорода є вулиця й провулок, названі іменем Івана Андрійовича;

• Міська рада своїм рішенням від 19 листопада 2008 року присвоїла йому звання «Почесний громадянин міста Миргорода»;

• у 2008 році в Києві видана книга «Ваше Превосходительство!», в якій уперше повністю опубліковані мемуари Івана Зубковського «Дні мого життя» та деякі біографічні матеріали;

• щороку проводиться турнір з греко-римської боротьби пам'яті Івана Зубковського;

• миргородські художники створили дев'ять портретів Івана Зубковського.

Найбільшим надбанням і підсумком життя нашого земляка стало те, що він відкрив мінеральне миргородське джерело. З невеличкого приміщення, де стояло п'ять ванн, курорт Миргород  у 2013 році  було визнано кращим курортом світу.  І сьогодні послідовники Івана Зубковського не забувають історію та гідно продовжують розпочату ним благородну справу.