Він написав саундтреки до 160 фільмів і працював із кращими режисерами Голлівуду, серед яких – Альфред Хічкок, Френк Капра, Говард Хоукс, Стенлі Крамер, Уільям Уайлер та інші. Його знамениту пісню «Шалений вітер» («Wild Is The Wind» 1957р.) виконували Ніна Сімон, Девід Боуї, Барбара Стрейзанд, Джордж Майкл та ін.  Він 22 рази номінувався на премію «Оскар» і чотири рази був удостоєний цієї почесної нагороди. Крім безлічі інших призів і звань двічі нагороджувався французьким Орденом почесного легіону (як кавалер і як офіцер), а також іспанським Хрестом кавалера Ордена Ізабелли Католицької.

А 21 вересня 1993 року Поштова Служба США випустила в світ серію марок «Легенди американської музики», присвячену шести видатним композиторам Голлівуду. На одній із них був зображений наш земляк - Дмитро Зіновійович Тьомкін.

       Народився Дмитро Зиновійович Тьомкін 10 травня 1894 р. у Кременчуці Полтавської губернії у єврейській родині. Його батько Зиновій Іонович Тьомкін на початку 1890-х рр., як зубний лікар відкрив медичну практику, а мати Марія Давидівна Тартаковська, представниця однієї з найвідоміших єврейських сімей міста, займалася викладанням гри на фортепіано. Саме вона познайомила хлопчика зі світом звуків і нот, від неї він успадкував слух, відчуття ритму та любов до музики. І змалечку дивував своїм талантом. Разом із братом музиці навчалися дві його сестри – Тетяна та Жанна.

       В 1907 році він став учнем Санкт-Петербурзької консерваторії, де навчався по класу фортепіано у Фелікса Блуменфельда і Ізабелли Венгерової, а по класу композиції, гармонії і контрапункту у знаменитого композитора і ректора консерваторії Олександра Глазунова.

       Через кілька років Тьомкін почав сам заробляти собі на життя. Він акомпанував балерині Тамарі Карсавіній і легендарному акторові французьких комедій Максу Ліндеру під час його гастролей в Санкт-Петербурзі. Крім того, підробляв грою на роялі, озвучуючи німі стрічки в кінотеатрах.

      Вільний час молодий музикант любив проводити в артистичному кафе «Бродячий пес». Цей заклад  був популярним місцем серед пітерської богеми. Славу арт-підвалу склали його відвідувачі, серед яких були Гумільов, Ахматова, Мандельштам, Хлєбніков, Маяковський, Мейєрхольд і багато інших видатних людей того часу. Саме тут  Дмитро Тьомкін подружився з Сергієм Прокоф'євим і знаменитим хореографом Михайлом Фокіним. У цьому ж кафе Тьомкін вперше почув американську музику - «Alexander's Ragtime Band» Ірвінга Берліна, який приніс у заклад рег-тайм, блюз і ранній джаз через одного зі своїх учнів - співака-афроамериканця із Нового Орлеана, що залишився в Росії після одного з гастрольних турів.

      Та невдовзі Санкт-Петрербуг охопила революційна хвиля. Після Жовтневої революції 1917 р. про джаз довелося забути. За хлібні картки Дмитро Тьомкін служив у політуправлінні Петроградського військового округу, де брав участь у підготовці та музичному оформленні більшовицьких свят, зокрема, першотравневої «Містерії звільненої праці», а 7 листопада 1920 р. – грандіозної інсценізації «Штурм Зимового палацу». До цієї інсценізації було залучено тисячі виконавців, серед яких 500 музикантів, а також балетна трупа із 125 танцівників.

      Зі спогадів Юрія Анненкова: «Організатором вистави став дуже талановитий піаніст і композитор, мій друг, юний Дмитро Тьомкін. Його творча та організаторська енергія була невичерпною та надзвичайно продуктивною, надихаючи всіх митців та учасників вистави».

 Готуючись до чергового концерту, молодий композитор деякий час жив у свого доброго знайомого, генерала від артилерії Скирського. Одного вечора за господарем вантажівкою приїхали солдати, і забрали офіцера-математика до в’язниці. Як людина чуйна, наступного дня Дмитро Тьомкін вирішив провідати товариша. Але відбувався такий безлад, що до в’язниці композитор потрапив без будь-яких перешкод. Побачився з арештантом і вже хотів іти, але за годину візиту охоронець  змінився і довести йому, що Дмитро – не арештант, а відвідувач, – було не можливо.

      Кілька днів талановитий піаніст просидів за гратами, поки одного разу уночі він почув українську пісню. Її співав юний солдат. З'ясувалося, що той теж з Полтавщини. Музикант умовив конвоїра-земляка передати записку на волю своєму педагогу і ректору - Олександру Глазунову. Тільки він зміг добитися звільнення Дмитра.

      Світова війна, а потім - революція призвели до розпаду родини. Полишивши дружину, його батько емігрував до Берліна, де одружився вдруге.  Дмитро розумів, що при новій владі в нього не буде можливостей для вільного творчого розвитку. Тому вирішив емігрувати до Берліна, де вже  три роки жив його батько. До того ж, молодий композитор вільно володів німецькою та французькою мовами.

      Перед від’їздом кращий у Санкт-Петербурзі кравець пошив Дмитру костюм із фіранок, у тій обновці – зелена вовна із шовком  і виїхав за кордон. Іншого одягу 25-річний піаніст не мав: увесь гардероб родина виміняла на продукти. Довготелесий, схудлий, він усю дорогу до Німеччини бухикав кров’ю.

       Приїхавши до Берліна, Тьомкін почав брав уроки у італійського композитора і диригента Ферруччо Бузоні, займався творчістю, писав різноманітну музику, від легких сучасних мотивів до класики – етюди, фокстроти, вальси, марші.      А його виступ у Берлінській філармонії з Концертом для фортепіано з оркестром №2 Ф. Ліста в подальшому допоміг його репутації як піаніста. За порадою сусіда по кімнаті і колеги-піаніста Міхаеля Карітона вони вирушили на гастролі в Париж. Там виступали, як дует піаністів, що було модно на той час.

Свого часу відомий співак Федір Шаляпін, із яким товаришував Тьомкін, багато розповідав про Америку, про те, як добре платять за водевільні турне, і про попит на гастролі європейських музикантів. У підсумку, це призвело до запрошення від бродвейського театрального магната Моріса Геста, взяти участь в якості фортепіанного дуету в водевільному турне.

          У 1925-му Тьомкін разом із Карітоном опинилися у США. Друзі разом акомпанували балетній трупі під керівництвом Альбертіни Раш, балерини і хореографа, яка народилася в Австрії. Згодом професійні відносини між Тьомкіним і Раш перейшли в особисті і в 1927 році вони одружилися.

Відтоді шляхи з Карітоном розійшлися – Дмитро подався з дружиною в турне з «Американським балетом». Зовсім скоро він став музичним директором й аранжувальником трупи. Ритми балету пізніше вплинули на чутливість музики Тьомкіна до кінофільмів, адже він представляв рух людей у кінокадрі, як танець на сцені. У тому ж році він дав сольний концерт в "Карнегі-Холі", під час якого виконував сучасні твори Олександра Скрябіна, Френсіса Пуленса, Олександра Тансмана і Моріса Равеля, а також і свої власні композиції, квазі-джаз. У той час, як Тьомкін продовжував давати концерти, як соло-піаніст, Альбертіна в свою чергу ставила дорогі музичні постановки.

1928р. Дмитро з дружиною відвідали Париж, де українець виступив у Національній опері. А далі знову концертне турне Сполученими Штатами. Але це були останні гастролі, адже біржовий крах 1929-го на Уолл-стріт відібрав роботу і у Тьомкіна, і у Раш.

Усе вирішила випадковість: запрошення взяти участь у прем'єрі голлівудського фільму надихнуло подружжя на переїзд до Каліфорнії і пошуки роботи на території музичних звукових фільмів, які у той час тільки з'являлися.

             З 1929 року починається голівудська кар’єра Тьомкіна, якою він перший час завдячував своїй дружині. З початку 1930-х років він стає одним з провідних композиторів Голівуду. Особливий успіх мала його музика до «ковбойських» фільмів, вестернів. На запитання, як людина зі слов'янським корінням так добре відчуває поезію рівнин американського Заходу, композитор відповідав, посилаючись на своє походження з України : «Бо степ є степ. Між козаками та ковбоями багато спільного». Причому він вживав не звичне для Америки «prairie», а «steppe», маючи на увазі саме український степ.

Важливою подією в житті Тьомкіна стала його зустріч з Френком Капрою, знайомство з яким переросло в дружбу і багаторічне співробітництво. Першим спільним досвідом став фільм «Загублений горизонт» (1937р.). Музика до цього кінофільму прославила Тьомкіна, як масштабного композитора творів для симфонічних та хорових колективів. У цій роботі Тьомкін застосував багато новацій: експериментував зі звуком, використовував незвичайні темброві комбінації, діалоги героїв були озвучені таким чином, що інструментальна партія відповідала діапазону і тембру голосу актора.

Це була його перша стрічка, номінована на премію «Oскар». Щоправда, на статуетку висунули не автора прекрасних мелодій, а завідувача музичною частиною кіностудії. 

Разом з Капрою, Тьомкін створив низку незабутніх фільмів, а саме: комедію «Із собою не забереш» (1938р.), драму «Містер Сміт їде до Вашингтона» (1939р.), комедійну драму «Познайомтеся з Джоном              Доу» (1941р.), що посіла 49 місце у списку «100 найбільш надихаючих американських фільмів за 100 років», та сімейне фентезі «Це чудове життя» (1947р.).

У роки Другої світової війни Тьомкін на замовлення американської армії писав музику для документальних пропагандистських фільмів. Всього таких фільмів було знято дванадцять.

Його талант розквітнув уповні, створені пісні до фільмів не лише прикрашали вестерни та мелодрами, а й стрічки з напруженим драматичним сюжетом. Він створював музику інстинктивно, що, можливо, допомогло йому досягти успіху.

Незалежна особистість Дмитра Тьомкіна, схильність до творчої незалежності відбивались і в авторській музиці, й у ставленні до бізнесу. Продюсер Генрі Хенігсон говорив: «Він погоджувався з усіма, але робив те, що вважав за потрібне». На відміну від більшості успішних колег, він ніколи не мав довгострокового контракту з кіностудією. 

Його статус вільного агента дозволяв йому укладати контракти на свою користь, що, в свою чергу, було добре для інших композиторів. Він агресивно боровся за музичні видавничі права та створив власну музичну видавничу компанію із захисту авторських прав. В інтерв’ю журналісту Дейву Епштейну він говорив: «Я борюся лише за гідність. Не тільки композитора, а й усіх митців, відповідальних за американське кіно».

Пісні, які писав Дмитро для кінокартин, мали шалену популярність і були  22 рази номіновані на найпрестижнішу нагороду в кінематографі США.

В 1950-х і на початку 1960-х років Тьомкін перебував на вершині слави, за шість років (1952-1958) отримав чотири «Оскари»: перший 1953 р. за найкращу музику до фільму «Саме опівдні», другий за найкращу пісню до того ж фільму (пісня «Не залишай мене, мій милий»); третій 1955 р. за найкращу музику до фільму «Високий та могутній» і четвертий 1959 р. за найкращу музику до фільму «Старий та море».

Його слава як композитора кінофільмів була майже безпрецедентною. Але безхмарне життя Дмитра Тьомкіна в Сполучених Штатах у мить закінчилося 2 жовтня 1967 р., коли у віці 76 років після тривалої хвороби померла його дружина, Альбертіна Раш. А коли композитор повертався до свого дому в  Лос-Анджелесі після похоронної процесії, на нього напали і побили грабіжники. Те, що сталося, він сприйняв як небесне знамення. Наступного дня Дмитро Тьомкін виставив будинок на продаж, а сам виїхав до Європи.

У 1969 році Дмитро Тьомкін разом із Карлом Форменом виступив у невластивій для себе ролі продюсера і допоміг поставити вестерн «Золото Маккени».

Останньою роботою Тьомкіна у великому кіно стала музика до біографічної драми Ігоря Таланкіна «Чайковський», яку поставили в           1969 році в СРСР, а головну роль в картині виконав Інокентій Смоктуновський. Працюючи над музикою до цього фільму, Тьомкін уперше з 1921 року і востаннє у житті побував на Україні. Світова прем'єра фільму відбулася 18 вересня 1970 року, картина з успіхом демонструвалася в усьому світі, а в 1971 році фільм «Чайковський» був номінований на дві премії «Оскар» - за найкращу музику (Дмитро Тьомкін) і як кращий фільм на іноземній мові.

У 1972 році Дмитро Тьомкін одружився вдруге. Його обраницею стала англійка із родини перів – Олівія Синтія Петч.  Подружжя мешкало на дві резиденції - в Лондоні і Парижі, де Тьомкін насолоджувався, граючи на фортепіано класичну музику.

За два тижні до смерті 85-річний музикант через необережність упав і дістав перелом кісток тазу. Помер Дмитро Зіновійович Тьомкін 11 листопада 1979 р.             у  Лондоні. Згідно із заповітом, поховали  його у містечку Глендейл, Каліфорнія у Меморіальному парку «Форест – Лон», поряд із могилами матері та першої дружини.

В 2013р. дружина Тьомкіна – Олівія Синтія приїздила на джазовий фестиваль «Тьомкінські дні», на батьківщину свого чоловіка – у Кременчук, місто, де він народився і навчився музиці. А в 2016р. на честь свого земляка у Кременчуці було перейменовано провулок Крупської у провулок Дмитра Тьомкіна.