​

Віра Василівна Левченко (Холодна) народилася в інтелігентній родині 5 серпня (за іншими даними 9 серпня)1893 року в Полтаві. Її батько Василь Андрійович Левченко працював учителем словесності, мати Катерина Сергіївна Слєпцова була випускницею інституту шляхетних дівчат. 

Після смерті  дідуся Віри, родина переїхали до Москви, де батько влаштувався в одну з гімназій учителем. На той час Вірі було 2 роки. 

У 1896 році в сім’ї народилася друга дочка - Надя, в 1905 - третя дочка Соня. Майбутня актриса була тихою, слухняною дитиною,до самозабуття мрійливою і ніби не від світу цього, а також мала казковий апетит, за що мати жартома називала її «Полтавською галушкою». Ніщо в ній не видавало майбутню кінозірку.

У 10 років Віра Левченко втратила свого батька, який помер  від тифу. В цьому ж віці вона захопилася балетом і умовила матір віддати її в балетне училище при Великому театрі, де майбутня кінозірка провчилася лише рік, хоча їйпророкували майбутнє великої балерини. 

Але втрутилася владна бабуся Катерина Володимирівна, яка вважала балет неприйнятним заняттям для дівчини з порядної сім'ї, «легковажною і аморальною справою». Віра лила сльози, але зробити нічого не могла - довелося повернутися в гімназію.

Пізніше мрію Віри про балет втілила в життя її молодша сестра Соня - вона стала балериною.

Після відмови від балетної кар'єри свою розраду Віра знайшла в театрі. Вона активно грала в гімназійних спектаклях і капусниках. У 15 років побувала на виставі "Франческа да Ріміні" Габріеле д'Аннунціо де у головній ролі блищала велика актриса Віра Коміссаржевська. Коли майбутня актриса повернулася з театру, то у неї піднялася висока температура. Гарячка тривала цілий тиждень. Лікар пояснив рідним, що дівчинка надто вразлива і схильна до меланхолії. Їй не можна занадто багато читати і мріяти.

У 1910 р. Віра закінчила гімназію.На випускному балу вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Володимиром Григоровичем Холодним – юристом, офіцером, фахівцем з польової артилерії, автогонщиком, видавцем першої в імперії спортивної газети «Авто». В цьому ж році, всупереч волі батьків, як з однієї сторони так і з іншої, вони одружилися. На той час Вірі було всього 17 років.

Молода пара оселилася недалеко від центру Москви у великій квартирі будинку № 50 по Тверській-Ямській улиці. Адвокатська діяльність приносила Володимиру Холодному іпопулярність і непогані заробітки. 

У 1911 (1912?) році у них народилася дочка Євгенія. Пологи були вкрай важкими і лікарі сказали, що Віра не зможе більше народжувати. А у 1913 році в родині з'явилася прийомна дочка - Нонна.

Зі спогадів доньки Віри: «Наскільки я можу пригадати, наша квартира в Москві була великою. Ми з сестрою могли вільно бігати по кімнатах. Вивізши нас згодом в 1920 році в Константинополь наша тітка, Надія Василівна Левченко, говорила, що в квартирі було 6 кімнат. На Тверську виходили вікна їдальні, вітальні і будуара. Потім йшов досить довгий коридор і кабінет тата, спальня тата з мамою, дитяча і ще одна спальня. За поворотом коридору були ванна кімната, дві вбиральні і велика кухня з коморою. В кімнаті поруч з дитячою помістилася на постійне життя з нами «бабуся Левченко» з нашою тіткою - маминою молодшою ​​сестрою Сонею. Бабуся вела в будинку господарство і допомагала ростити нас. Тьоті Соні було тоді 11 років, вона ходила в гімназію і в балетну школу. А наша тітка Надя закінчила в Петербурзі курси сестер милосердя імені імператриці Марії Федорівни, вийшла заміж за військового і працювала практиканткою в якомусь московському шпиталі. Вона часто відвідувала нас». 

Відвідавши кілька разів кінематограф,Віра швидко знайшла своє захоплення. Її кумиром стала відома датська актриса Аста Нільсен - німа муза німецького кінематографа. З наполегливістю і рішучістю Віра Холодна, якійдоля подарувала прізвище, схоже на вишуканий псевдонім, вирішила шукати роботу в кіно і домоглася того, що на неї звернули увагу і запросили зніматися.

Існує кілька версій приходу актриси в кінематограф. Відомий співак Олександр Миколайович Вертинський, був своєю людиною в будинку Холодних: дружив і з Вірою, і з її чоловіком, і навіть з їх маленькою дочкою Женею, з якою, за його розповідями, грав в дитячій і дарував ляльки.Одна з них, що саме Вертинський привіз Віру на кінофабрику, де підробляв на зйомках у Ханжонкова, і показавїї дирекції. 

Іншим поштовхом шукати своє щастя в кіно стало дуже скрутне матеріальне становище родини. З початком 1914 року Першої світової війни чоловік Віри, Володимир Холодний добровольцем йде на фронт. Віра залишається одна з двома дітьми.

У 1914 році відбувся її дебют в кінокартині «Анна Кареніна», де Холодна з'являється в масовій сцені на балу в ролі італійки-годувальниці. Спочатку вона отримувала лише другорядні ролі. «Віра Холодна тоді вміла лише повертати свою красиву голову і підкидати очі наліво і направо - вгору. Правда, виходило це в неї чудово, але більше красуня Віра дати нічого не могла », - згадує режисер Володимир Гардин.

Джей Лейда в своїй книзі «Кіно» так описує дебют Віри Холодної: «Ранньою весною 1915 року з'явилася і розцвіла найбільша актриса передреволюційного кіно. Віра Холодна, дружина скромного офіцера, приходить на роботу в якості статистки на студію. В її гардеробі - одне чорне вечірнє плаття, яке вона вміло прикрашає квіткою, приколюючи його то-о-пліч, то на талію. Це чорне плаття і пекучо-чорне волосся створювали обрамлення блідого обличчя, загримованого блідим тоном, тим самим роблячи її величезні, очі помітними навіть в натовпі статистів». Будучи вже на вершині своєї слави, Віра Холодна говорила: «Мої очі - це мій хліб».    

Звичайно, Олександр Вертинський був небайдужий до Віри, як і всі в ті роки. Він - автор її знаменитого титулу «Королева екрану», який в якості посвяти написав на нотах своєї нової пісеньки «Маленький креольчик». Титул зміцнився і пізніше став постійно з'являтися на афішах поряд з ім'ям Холодної.

Вертинський подарував їй ще кілька пісень - «Ліловий негр», «В цьому місті шумному» і «Ваші пальці пахнуть ладаном». Прочитавши текст останньої, Віра злякалася і зажадала негайно зняти посвяту: «Не хочу лежати в труні!». Трохи образившись, Олександр Миколайович виконав її прохання, але через три роки знову повернув напис. У цей день Вертинський співав в Ростові-на-Дону і в номер готелю йому принесли телеграму з Одеси: «Померла Віра Холодна». Слова його романсу виявилися пророчими.

Після вдалого початку своєї кінокар'єри Віра Холодна стала дуже популярною актрисою, її портрети друкувалися в журналах, листівки з її зображеннями випускалися величезними тиражами. На нихвона позувала в розкішних нарядах, циганських вбраннях, в чоловічому одязі і в відкритих вечірніх сукнях, а її краса вражала і чоловіків, і жінок. Віра була не тільки красива, але і дуже приваблива, приголомшливо фотогенічна, і особливо добре на фотографіях виходили її великі очі, які буквально заворожували глядачів.

                        

Холодна  мала витончений і оригінальний смак і будучи вже відомою актрисою диктує моду у вищих колах суспільства. У ті роки жінки носили непоказні довгі сукні, а Віра вирішила відійти від «сірого» образу. Вона сама придумувала собі моделі суконь, підбирала тканини та оздоблення, і прикрашала капелюшки. Оскільки журналів мод в Росії тоді не було, багаті дами вивчали листівки з актрисою і шили собі такі костюми.

Її фантазія виявлялася навіть у виборі духів: вона змішувала два аромати «Роз Жанміно» і «Кеші» Аткінсона, в результаті чого виходив властивий тільки їй ніжний гіркувато-солодкий аромат.

Успіх Віри Холодної був надзвичайним. Ніхто з інших зірок не міг з нею зрівнятися - ні пікантна балерина Віра Кораллі, ні героїчна Зоя Карабанова, ні Зоя Баранцевіч. Дуже популярними картинами Віри Холодної були першідва фільми "Пісня торжествуючої любові" і "Полум'я неба" (1915), а на сеанси фільму «Життя за життя» (1916) навіть вівся попередній запис, потім«Мовчи смуток, мовчи ....», «У каміна», «Казка любові дорогої», «Останнє танго».  За чотири з половиною роки Віра Холодна знялася в декількох десяткахфільмів (за різними даними від 34 до 80), вона була єдиною кіноактрисою, гонорари якої могли бути порівнянні з сучасними гонорарами кінозірок. За зйомку в кінокартині їй пропонувався оклад в 25 000 царських рублів - вельми значна сума в ті роки. Її запрошували зніматися в кіно в Голівуд і Європу, але вона відмовилася.  

Заради того, щоб подивитися на неї, люди шикувалися в колосальні черги. Наприклад, в Харкові під час стовпотворіння в кінотеатрі були розбиті всі вікна, двері зірвані з петель, штурмували зал, а щоб втихомирити натовп, був викликаний загін кінних драгунів. І подібний ажіотаж творився по всій країні. Завдяки Вірі Холодній люди несподівано відкрили для себе кіно. Її ім'я на афіші гарантувало максимальні касові збори. 

 Незважаючи на це, ті хто знав її особисто згадують Віру як жінку скромну і милу в спілкуванні, своєї популярності вона навіть соромилася. В житті вона була живою, товариською, безпосередньою. Танцювала невтомно, грала в теніс, каталася на ковзанах, ганяла з чоловіком-автолюбителем на машині, до речі сама чудово водила автомобіль. Була дбайливою дочкою і сестрою, люблячою дружиною, ніжною матір’ю. У житті вона одягалася просто, зі смаком, але не помітно, вважала за краще носити чорне. Обожнену мільйонами, розкуповуючи величезні тиражі її фотолистівок, спочатку Холодну шанувальники не могли розпізнати на вулицях.

Зі спогадів доньки актриси: «З фотографій вона дивилася на нас задрапірованою в запаморочливі туалети, загорнувшись в хутра шиншили, прикрашена пір'ям марабу, увінчана ошатними капелюхами. Але це для кіно, а в житті нас часто водили до Великого театру на дитячі спектаклі: балет «Коник Горбоконик», оперу«Снігуронька». Віра ходила також в будинок Перцова біля храму Христа Спасителя на спектаклі популярного тоді театру Микити Балієва «Летюча миша» і дружила з акторами. З все більш і більш зростаючою маминою популярністю домашні справи переходили в руки бабусі Левченко, яка почала мене навчати грі на піаніно і навіть давати перші уроки арифметики і абетки».

Віра Холодна рідко давала інтерв'ю. Велика частина фільмів з її участю не збереглася, тому вкрай складно реконструювати її ставлення до тих чи інших подій. Про неї багато було написано ще під час тріумфу на кіноекрані, що розібратися в тому, де правда, а де вигадка вкрай складно. Але є рідкісні записи, інтерв'ю, в яких Віра Холодна проливає світло на свій успіх. В інтерв'ю «Кіногазеті» в 1918 році вона говорила: «Моя мрія - це ролі трагічні і гарні, на кшталт« Маргарити Готьє ». Я сподіваюся, що ще вдасться зіграти їх. Але ролі, якою я була б цілком задоволена, у мене ще немає. Може бути, це на краще. Якби була така роль, це був би кінець для актора ». Але таку роль їй так і не сталося зіграти. Жити Вірі Холодній залишалося менше року.

Перед камерою вона не грала, вона передавала їй певні стани - мімікою, жестом, похиленою головою, опущеними плечима, напруженою спиною, безвільно опущеними вздовж тіла руками. Органічна, пластична, легко схоплювала режисерські підказки і зауваження, відмінно відчувала погляд кінокамери, Холодна працювала як кінематографічна виконавиця. Режисер Євген Бауер тонко відчував силу, магію, красу такого виконання. Він любив повторювати: «Для нас головне вміти бути красивими». Він навіть мав сміливість красу поставити попереду правди. Адже для нього краса була застиглою мертвою досконалістю зовнішніх форм і рис.

"Вони люблять не мене, а тінь," - сказала вонаодного разу. 

 Відтепер її будинок на Басманній завжди знаходився в облозі натовпу шанувальників. Віра нікому не могла відмовити в автографі. 

Влітку 1915 року прийшла звістка, що поручик Холодний важко поранений під Варшавою і положення його дуже серйозне. Мати Віри боялася, що через роботу дочка не поїде в шпиталь до чоловіка. Але Віра тут же залишила роботу,  сім'ю і поїхала до чоловіка в шпиталь, де піклувалася про нього, вражаючи своєю самовідданістю професійних сестер милосердя. Володимир Холодний вижив, і пізніше його за хоробрість в бою нагородили Георгіївським хрестом і шпагою з золотим ефесом. 

Зі спогадів доньки:«Коли почалася війна, тата призвали на фронт. Мама часто їздила до нього в проміжках між зйомками. У боях під Варшавою тата важко поранили в ногу, і він повернувся в Москву. На щастя, успішна операція, проведена відомим військовим лікарем, врятувала ногу від ампутування. Папі довелося проходити курс лікування вдома, він проводив весь час в кабінеті і не міг з нами грати».

А Віра без будь-якого перепочинку поїхала з кіногрупою в Сочі на зйомки. У той час вона знялася в трагічній мелодрамі «Міражі» режисера Петра Івановича Чардиніна, що збереглася до наших днів.

«Велика безкровна революція» 1918р. застала актрису за роботою над картиною «Княжна Тараканова», зйомки якої передбачалося провести в Одесі. Тепер же, коли революційні заворушення в Москві погрожували порушити всю роботу, акторів і зірку екрану терміново вирішили перевезти до Одеси, поки це було ще можливо.

Про переїзд до Одеси донька актриси згадує так:«У травні 1918 року студія виклопотала для мами вагон і, спішно попрощавшись зі знайомими і друзями, ми виїхали. Папа через поранення з нами їхати не міг: він обіцяв приїхати, як тільки йому дозволить нога. З татом в Москві залишилася маленька Нонна, яка через свій вік була б перешкодою в такій подорожі, і прабабуся - дивитися за господарством.

Наш вагон доїхав до нейтральної зони, де закінчувався Радянський Союз. Мені дуже хотілося спати, але нам довелося йти пішки по вибоїнах, трястися в якихось возах і підводах до того місця, де починалася ще незаймана революцією територія з її регулярним залізничним рухом і нормальним життям. Незабаром ми сіли знову на поїзд і прокинулися вже в Одесі.

В Одесі зібралися мати Віри, мої тітки - 21-річна Надя і 12-річна Соня, і я семи років. У переповненому місті за допомогою адміністрації студії нам вдалося зняти квартиру в будинку Попудова, на Соборній площі. Хоча і не таку зручну, як в Москві, але стерпну. В очікуванні, поки обладнувалася одеська кіностудія, мама знімалася в ряді картин в Ялті. Часто виступала в благодійних концертах на користь Добровольчої армії. Її поява на естраді з декламацією забезпечувала великі збори. Іноді мама брала і мене з собою в такі поїздки по Півдню».

Зйомки, концерти ... 8 лютого 1919 року Віра Холодна виступала на концерті на користь фонду професійного союзу театральних художників міста Одеси. У театрі було холодно, глядачі сиділи в шубах, а актори виходили у відкритих сукнях. Після виступу актриса злягла.

 І раптом 17 лютого 1919 року - незбагненна звістка: Віра Холодна померла.У віці 25 років. Собор, де відспівували Віру, був переповнений. Дивом нікого не задавили на смерть. За труною йшов тисячний натовп. Все місто прощалося з нею, і багато хто помітив, як змінилося обличчя улюбленої актриси.По країні миттєво поповзли зловісні чутки ірізні версії її смерті. 

Офіційна версія: Віра Холодна застудилася і захворіла на тяжку форму грипу з легеневими ускладненнями. Цю хворобу в народі називали «іспанка». 

Зі спогадів доньки актриси:«В одну з поїздок мама застудилася і злягла. За висновком лікарів, вона захворіла лютуючою тоді «іспанкою». Віра Холодна прохворіла два тижні, її мати і обидві сестри були весь час при ній. Але хід хвороби був неминучий - Віра Холодна, королева німого кіно, померла у вечорі 16 лютого 1919 року. Вона була похована в Одесі». 

Є й неофіційні версії. Версія перша - нібито Холодну отруїла контррозвідка союзних військ, які воювали з Червоною Армією. Мовляв, Віра не приховувала «червоних» поглядів, але при цьому мала великий вплив на француза, начальника штабу союзних військ, що знаходилися в Одесі, Анрі Фрейденберга. У них нібито був роман. І Фрейденберг, дізнавшись, що одеситка вивідує у нього секрети для більшовиків, надіслав букет отруєних білих лілій.

По другій версії, її вбили червоні за те, що вона шпигувала на користь французів.

 Третя версія:оскільки під час похорон люди  не впізнавали в покійниці Віру Холодну, вона була не схожа на себе, обличчя було синім (як пояснювали, від бальзамуючого розчину) тому й не впізнавали, то похоронили не Віру Холодну, а невідому померлу.А Віра завдяки інсценуванню втекла за кордон, бо виникла загроза викриття її таємної місії.

Однак, ніяких підтверджень жодній з версій не знайшлося.

Тіло Віри Холодної було забальзамоване і поховане в каплиці на ПершомуХристиянському кладовищі Одеси,щоб потім перевезти до Москви. Звістку про смерть дружини Володимир Холодний переніс важко і пережив її ненадовго - незабаром після смерті дружини Володимира Холодного заарештували представники ДПУ. Мати актриси, теж не на довго пережила свою дочку, через три місяці померла від епідемії червоного тифу. Тому займатися перевезенням тіла актриси стало нікому, і вона залишилася в Одесі.

Донька Євгенія згадувала:«Незабаром після похорону приїхали до Одеси моя прабабуся з сестрою Нонною - так нам стало відомо про арешт мого батька, Володимира Холодного, перевезеного до ДПУ на Луб'янку. В нашій московській квартирі чекісти багнетами розпороли стіни, меблі, подушки, матраци,а потім вивезли все, що залишилося. Прабабусю і сестру Нонну не чіпали, вони носили передачі в тюрму батька, поки їм не сказали, що більше не треба: батька розстріляли». 

Кладовище на якому була похована актрисау 1931 році було знищено: на його місці створилипарк Ілліча.Її сестра Соня, тоді вже відома балерина, просила дозволу перевезти труну з тілом сестри на інше кладовище - де була похована їхня мати. Їй сказали, що тіло буде перевезено до Москви. Але так і не довезли ...

Її могили не існує.

Пам'ятник Вірі Холодній в вигляді барельєфа стоїть на могиліїї режисера Петра Чардиніна.

Через три дні після її смерті на екрани вийшла остання картина за участі Королеви німого кіно Віри Холодної - кінохроніка П. Чардиніна "Похорон Віри Холодної". 

Як склалася подальша доля рідних Віри Холодної?Молодша сестраСоня Левченко залишилася в Одесі. Вона взяла собі прізвище Холодна, стала балериною Одеського оперного театру, де танцювала з 1920 до 1937. Все життя боролася за пам'ять сестри.

Про долю старшої сестри Надії та дочок актриси можна дізнатися з інтерв’ю доньки Євгенії у 2000р.: «Після смерті батьків наша тітка Надя взяла нас під свою опіку. Вона працювала в Одесі, в місцевому шпиталі, і незабаром вийшла заміж за обрусілого грека (її перший чоловік був убитий на фронті). Коли Одеса потрапила під владу більшовиків, все стало змінюватися, і тітка Надя зі своїм чоловіком, грецьким підданим, домоглася дозволу на виїзд. Як опікунка вона могла взяти нас з собою - так ми переїхали в Константинополь, де вже зібралося багато російських біженців.

Чоловік тітки Наді зустрів там багато знайомих комерсантів і, швидко освоївшись, почав свою справу. Нас, дівчаток, як і багатьох інших дітей біженців, зачислили в російську гімназію в Болгарії. Там було вже близько семи навчальних закладів з Росії, евакуйованих від червоного терору. Заступництво болгарського царя Бориса цьому сприяло. Кошти на навчання надходили з російської казни за кордоном, всі викладачі були досвідченими педагогами і давали прекрасну освіту.

Нам з Нонною часто висловлювали співчуття як сиротам відомої актриси. Приходили навіть незнайомі люди, давали газетні і журнальні вирізки, фотографії з настановами: зберігайте, це ваша мама. Під час літніх канікул я привозила це все в Константинополь і залишала тітці на збереження. Таким чином у мене зібрався великий матеріал про діяльність моєї матері. Переглядаючи потім з тіткою Надею ці статті, ми знаходили не тільки багато нісенітниць, але і явні вигадки і навіть страшенну брехню. 

Після закінчення гімназії в 1933 році я працювала у тітчиного чоловіка бухгалтером. Іноді давала уроки фортепіано і співу дітям турецької інтелігенції. Потім я вийшла заміж за російського офіцера, який працював автомеханіком в турецькій компанії. 

Після смерті чоловіка я знову оселилася у старіючої тітки Наді, вела її господарство і допомагала дядькові в його конторі. Я побувала двічі у Франції, гостювала у однокласників по гімназії в Швейцарії та Італії, а також на Святій Землі. У 1960 році я вийшла заміж за російського «американця», який мав ступінь магістра соціології. З ним мені вдалося побувати майже у всіх країнах Європи, в Китаї, Японії і в Росії».

Нонна - ще одна дочка Віри Холодної теж залишила спогади (інтерв'ю 2002 р.):«Через півроку після смерті мами померла бабуся, і нас з сестрою забрала до себе мамина сестра Надія.  Після гімназії я закінчила балетні курси при оперному театрі Софії; там було багато російських балерин і співаків, в їх числі - Шаляпін. У 1933 році Шаляпін влаштував в цьому театрі конкурс для молодих російських балерин; переможців він мав намір влаштувати в Паризьку Гранд Опера. Перемога дісталася мені і Вороновій; ми всі з Федором Івановичем поїхали до Парижу, але я, пробувши там два тижні, повернулася в Софію: Болгарія мені була домівкою, а Франція - чужою країною. Я залишилася працювати в Софійській Опері балериною. Також співала разом з Шаляпіним в «Фаусті», «Князі Ігорі». 

У 1939-му я поїхала до тітки в Стамбул, де вийшла заміж.В шлюбі з’явилося два сини і дочка. Я давала уроки танців, гімнастики, балету. Через деякий час ми з чоловіком розлучилися, я ростила трьох дітей одна. Сини закінчили німецьку вищу школу, дочка - австрійську (ця школа знаходилася на тій же вулиці, де ми жили). Зараз сини працюють у фірмах: старший - в США, молодший - у Італії. Дочка Віра - ім'я на честь моєї мами - в 18 років вийшла заміж за англійця і не працювала.

Коли мені було близько 50 років, трапилася романтична історія. Нас з Женею розшукав Антоні Горачек, колишній тапер кінотеатру в Новоросійську, де в далекі роки юності він, приїхавши з батьком з Відня, акомпанував під фільми Віри Холодної. І ось, дізнавшись, що в Стамбулі живуть дочки Віри, він приїхав і знайшов нас в церковному хорі. Ми захопилися один одним, як ніби нам по 18! Він зробив пропозицію,я погодилася.  Антоні виявився дуже доброю людиною, на все життя став мені другом. Був надзвичайно талановитий: грав на скрипці, віолончелі, акордеоні, фортепіано, органі; вільно володів російською, чеською, німецькою та турецькою ... У 1979 році поїхала з ним в Сан -Франціско.  На жаль, вік брав своє, чоловік помер. Я в Америці працювала - доглядала за бабусями.Уже в немолодому віці прокинулася в мені пристрасть до малювання. Коли приходить натхнення, я сідаю малювати, і ніщо не може мене відволікти.А ще я дуже люблю слухати музику. Коли грає орган, мені здається, що я злітаю на небо».

Директору музею кіно Вадиму Костроменко пощастило бути особисто знайомим з прийомною дочкою Віри Холодної - Нонною. 90-річна бабуся прилетіла зі Штатів, щоб поклонитися маминій могилі (так, як могила не збереглася її відвезли до барельєфу актриси)і подарувала рукавичку Віри Холодної. 

На жаль, в мережі немає відомостей, чи живі доньки Віри Холодної зараз, а якщо немає - то коли саме їх не стало.Як не знайшлося і фотографій вже дорослих Нонни і Євгенії. Відомий один тільки факт, що обидві вони, очевидно, дожили до свого 100-річного ювілею.

А пам'ятьпро Велику актрису німого кіно залишилася. Це пісні Вертинського. П'ять її фільмів і плівка із записом її похорону. Чутки і домисли. Легенда про її смерть. Легенда про неї саму.

Більше таких не було.

У 2003 році, в Одесі на вулиці Преображенській,навпроти будинку в якому вона померла,до 110-річчя від дня народження Віри Холодної, встановили пам'ятник актрисі.

На її честь в Одесі названа площа, а в Полтаві провулок. До 120-річчя, в 2013 році, Укрпошта випустила пам'ятну марку, присвячену Королеві німого кіно.

Віра Василівна Левченко (Холодна) народилася в інтелігентній родині 5 серпня (за іншими даними 9 серпня)1893 року в Полтаві. Її батько Василь Андрійович Левченко працював учителем словесності, мати Катерина Сергіївна Слєпцова була випускницею інституту шляхетних дівчат. 

Після смерті  дідуся Віри, родина переїхали до Москви, де батько влаштувався в одну з гімназій учителем. На той час Вірі було 2 роки. 

У 1896 році в сім’ї народилася друга дочка - Надя, в 1905 - третя дочка Соня. Майбутня актриса була тихою, слухняною дитиною,до самозабуття мрійливою і ніби не від світу цього, а також мала казковий апетит, за що мати жартома називала її «Полтавською галушкою». Ніщо в ній не видавало майбутню кінозірку.

У 10 років Віра Левченко втратила свого батька, який помер  від тифу. В цьому ж віці вона захопилася балетом і умовила матір віддати її в балетне училище при Великому театрі, де майбутня кінозірка провчилася лише рік, хоча їйпророкували майбутнє великої балерини. 

Але втрутилася владна бабуся Катерина Володимирівна, яка вважала балет неприйнятним заняттям для дівчини з порядної сім'ї, «легковажною і аморальною справою». Віра лила сльози, але зробити нічого не могла - довелося повернутися в гімназію.

Пізніше мрію Віри про балет втілила в життя її молодша сестра Соня - вона стала балериною.

Після відмови від балетної кар'єри свою розраду Віра знайшла в театрі. Вона активно грала в гімназійних спектаклях і капусниках. У 15 років побувала на виставі "Франческа да Ріміні" Габріеле д'Аннунціо де у головній ролі блищала велика актриса Віра Коміссаржевська. Коли майбутня актриса повернулася з театру, то у неї піднялася висока температура. Гарячка тривала цілий тиждень. Лікар пояснив рідним, що дівчинка надто вразлива і схильна до меланхолії. Їй не можна занадто багато читати і мріяти.

У 1910 р. Віра закінчила гімназію.На випускному балу вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Володимиром Григоровичем Холодним – юристом, офіцером, фахівцем з польової артилерії, автогонщиком, видавцем першої в імперії спортивної газети «Авто». В цьому ж році, всупереч волі батьків, як з однієї сторони так і з іншої, вони одружилися. На той час Вірі було всього 17 років.

Молода пара оселилася недалеко від центру Москви у великій квартирі будинку № 50 по Тверській-Ямській улиці. Адвокатська діяльність приносила Володимиру Холодному іпопулярність і непогані заробітки. 

У 1911 (1912?) році у них народилася дочка Євгенія. Пологи були вкрай важкими і лікарі сказали, що Віра не зможе більше народжувати. А у 1913 році в родині з'явилася прийомна дочка - Нонна.

Зі спогадів доньки Віри: «Наскільки я можу пригадати, наша квартира в Москві була великою. Ми з сестрою могли вільно бігати по кімнатах. Вивізши нас згодом в 1920 році в Константинополь наша тітка, Надія Василівна Левченко, говорила, що в квартирі було 6 кімнат. На Тверську виходили вікна їдальні, вітальні і будуара. Потім йшов досить довгий коридор і кабінет тата, спальня тата з мамою, дитяча і ще одна спальня. За поворотом коридору були ванна кімната, дві вбиральні і велика кухня з коморою. В кімнаті поруч з дитячою помістилася на постійне життя з нами «бабуся Левченко» з нашою тіткою - маминою молодшою ​​сестрою Сонею. Бабуся вела в будинку господарство і допомагала ростити нас. Тьоті Соні було тоді 11 років, вона ходила в гімназію і в балетну школу. А наша тітка Надя закінчила в Петербурзі курси сестер милосердя імені імператриці Марії Федорівни, вийшла заміж за військового і працювала практиканткою в якомусь московському шпиталі. Вона часто відвідувала нас». 

                           

Відвідавши кілька разів кінематограф,Віра швидко знайшла своє захоплення. Її кумиром стала відома датська актриса Аста Нільсен - німа муза німецького кінематографа. З наполегливістю і рішучістю Віра Холодна, якійдоля подарувала прізвище, схоже на вишуканий псевдонім, вирішила шукати роботу в кіно і домоглася того, що на неї звернули увагу і запросили зніматися.

Існує кілька версій приходу актриси в кінематограф. Відомий співак Олександр Миколайович Вертинський, був своєю людиною в будинку Холодних: дружив і з Вірою, і з її чоловіком, і навіть з їх маленькою дочкою Женею, з якою, за його розповідями, грав в дитячій і дарував ляльки.Одна з них, що саме Вертинський привіз Віру на кінофабрику, де підробляв на зйомках у Ханжонкова, і показавїї дирекції. 

Іншим поштовхом шукати своє щастя в кіно стало дуже скрутне матеріальне становище родини. З початком 1914 року Першої світової війни чоловік Віри, Володимир Холодний добровольцем йде на фронт. Віра залишається одна з двома дітьми.

У 1914 році відбувся її дебют в кінокартині «Анна Кареніна», де Холодна з'являється в масовій сцені на балу в ролі італійки-годувальниці. Спочатку вона отримувала лише другорядні ролі. «Віра Холодна тоді вміла лише повертати свою красиву голову і підкидати очі наліво і направо - вгору. Правда, виходило це в неї чудово, але більше красуня Віра дати нічого не могла », - згадує режисер Володимир Гардин.

Джей Лейда в своїй книзі «Кіно» так описує дебют Віри Холодної: «Ранньою весною 1915 року з'явилася і розцвіла найбільша актриса передреволюційного кіно. Віра Холодна, дружина скромного офіцера, приходить на роботу в якості статистки на студію. В її гардеробі - одне чорне вечірнє плаття, яке вона вміло прикрашає квіткою, приколюючи його то-о-пліч, то на талію. Це чорне плаття і пекучо-чорне волосся створювали обрамлення блідого обличчя, загримованого блідим тоном, тим самим роблячи її величезні, очі помітними навіть в натовпі статистів». Будучи вже на вершині своєї слави, Віра Холодна говорила: «Мої очі - це мій хліб».    

Звичайно, Олександр Вертинський був небайдужий до Віри, як і всі в ті роки. Він - автор її знаменитого титулу «Королева екрану», який в якості посвяти написав на нотах своєї нової пісеньки «Маленький креольчик». Титул зміцнився і пізніше став постійно з'являтися на афішах поряд з ім'ям Холодної.

Вертинський подарував їй ще кілька пісень - «Ліловий негр», «В цьому місті шумному» і «Ваші пальці пахнуть ладаном». Прочитавши текст останньої, Віра злякалася і зажадала негайно зняти посвяту: «Не хочу лежати в труні!». Трохи образившись, Олександр Миколайович виконав її прохання, але через три роки знову повернув напис. У цей день Вертинський співав в Ростові-на-Дону і в номер готелю йому принесли телеграму з Одеси: «Померла Віра Холодна». Слова його романсу виявилися пророчими.

Після вдалого початку своєї кінокар'єри Віра Холодна стала дуже популярною актрисою, її портрети друкувалися в журналах, листівки з її зображеннями випускалися величезними тиражами. На нихвона позувала в розкішних нарядах, циганських вбраннях, в чоловічому одязі і в відкритих вечірніх сукнях, а її краса вражала і чоловіків, і жінок. Віра була не тільки красива, але і дуже приваблива, приголомшливо фотогенічна, і особливо добре на фотографіях виходили її великі очі, які буквально заворожували глядачів.                        

Холодна  мала витончений і оригінальний смак і будучи вже відомою актрисою диктує моду у вищих колах суспільства. У ті роки жінки носили непоказні довгі сукні, а Віра вирішила відійти від «сірого» образу. Вона сама придумувала собі моделі суконь, підбирала тканини та оздоблення, і прикрашала капелюшки. Оскільки журналів мод в Росії тоді не було, багаті дами вивчали листівки з актрисою і шили собі такі костюми.

Її фантазія виявлялася навіть у виборі духів: вона змішувала два аромати «Роз Жанміно» і «Кеші» Аткінсона, в результаті чого виходив властивий тільки їй ніжний гіркувато-солодкий аромат.

Успіх Віри Холодної був надзвичайним. Ніхто з інших зірок не міг з нею зрівнятися - ні пікантна балерина Віра Кораллі, ні героїчна Зоя Карабанова, ні Зоя Баранцевіч. Дуже популярними картинами Віри Холодної були першідва фільми "Пісня торжествуючої любові" і "Полум'я неба" (1915), а на сеанси фільму «Життя за життя» (1916) навіть вівся попередній запис, потім«Мовчи смуток, мовчи ....», «У каміна», «Казка любові дорогої», «Останнє танго».  За чотири з половиною роки Віра Холодна знялася в декількох десяткахфільмів (за різними даними від 34 до 80), вона була єдиною кіноактрисою, гонорари якої могли бути порівнянні з сучасними гонорарами кінозірок. За зйомку в кінокартині їй пропонувався оклад в 25 000 царських рублів - вельми значна сума в ті роки. Її запрошували зніматися в кіно в Голівуд і Європу, але вона відмовилася.       

Заради того, щоб подивитися на неї, люди шикувалися в колосальні черги. Наприклад, в Харкові під час стовпотворіння в кінотеатрі були розбиті всі вікна, двері зірвані з петель, штурмували зал, а щоб втихомирити натовп, був викликаний загін кінних драгунів. І подібний ажіотаж творився по всій країні. Завдяки Вірі Холодній люди несподівано відкрили для себе кіно. Її ім'я на афіші гарантувало максимальні касові збори. 

 Незважаючи на це, ті хто знав її особисто згадують Віру як жінку скромну і милу в спілкуванні, своєї популярності вона навіть соромилася. В житті вона була живою, товариською, безпосередньою. Танцювала невтомно, грала в теніс, каталася на ковзанах, ганяла з чоловіком-автолюбителем на машині, до речі сама чудово водила автомобіль. Була дбайливою дочкою і сестрою, люблячою дружиною, ніжною матір’ю. У житті вона одягалася просто, зі смаком, але не помітно, вважала за краще носити чорне. Обожнену мільйонами, розкуповуючи величезні тиражі її фотолистівок, спочатку Холодну шанувальники не могли розпізнати на вулицях.

Зі спогадів доньки актриси: «З фотографій вона дивилася на нас задрапірованою в запаморочливі туалети, загорнувшись в хутра шиншили, прикрашена пір'ям марабу, увінчана ошатними капелюхами. Але це для кіно, а в житті нас часто водили до Великого театру на дитячі спектаклі: балет «Коник Горбоконик», оперу«Снігуронька». Віра ходила також в будинок Перцова біля храму Христа Спасителя на спектаклі популярного тоді театру Микити Балієва «Летюча миша» і дружила з акторами. З все більш і більш зростаючою маминою популярністю домашні справи переходили в руки бабусі Левченко, яка почала мене навчати грі на піаніно і навіть давати перші уроки арифметики і абетки».

Віра Холодна рідко давала інтерв'ю. Велика частина фільмів з її участю не збереглася, тому вкрай складно реконструювати її ставлення до тих чи інших подій. Про неї багато було написано ще під час тріумфу на кіноекрані, що розібратися в тому, де правда, а де вигадка вкрай складно. Але є рідкісні записи, інтерв'ю, в яких Віра Холодна проливає світло на свій успіх. В інтерв'ю «Кіногазеті» в 1918 році вона говорила: «Моя мрія - це ролі трагічні і гарні, на кшталт« Маргарити Готьє ». Я сподіваюся, що ще вдасться зіграти їх. Але ролі, якою я була б цілком задоволена, у мене ще немає. Може бути, це на краще. Якби була така роль, це був би кінець для актора ». Але таку роль їй так і не сталося зіграти. Жити Вірі Холодній залишалося менше року.

Перед камерою вона не грала, вона передавала їй певні стани - мімікою, жестом, похиленою головою, опущеними плечима, напруженою спиною, безвільно опущеними вздовж тіла руками. Органічна, пластична, легко схоплювала режисерські підказки і зауваження, відмінно відчувала погляд кінокамери, Холодна працювала як кінематографічна виконавиця. Режисер Євген Бауер тонко відчував силу, магію, красу такого виконання. Він любив повторювати: «Для нас головне вміти бути красивими». Він навіть мав сміливість красу поставити попереду правди. Адже для нього краса була застиглою мертвою досконалістю зовнішніх форм і рис.

"Вони люблять не мене, а тінь," - сказала вонаодного разу. 

 Відтепер її будинок на Басманній завжди знаходився в облозі натовпу шанувальників. Віра нікому не могла відмовити в автографі. 

Влітку 1915 року прийшла звістка, що поручик Холодний важко поранений під Варшавою і положення його дуже серйозне. Мати Віри боялася, що через роботу дочка не поїде в шпиталь до чоловіка. Але Віра тут же залишила роботу,  сім'ю і поїхала до чоловіка в шпиталь, де піклувалася про нього, вражаючи своєю самовідданістю професійних сестер милосердя. Володимир Холодний вижив, і пізніше його за хоробрість в бою нагородили Георгіївським хрестом і шпагою з золотим ефесом. 

Зі спогадів доньки:«Коли почалася війна, тата призвали на фронт. Мама часто їздила до нього в проміжках між зйомками. У боях під Варшавою тата важко поранили в ногу, і він повернувся в Москву. На щастя, успішна операція, проведена відомим військовим лікарем, врятувала ногу від ампутування. Папі довелося проходити курс лікування вдома, він проводив весь час в кабінеті і не міг з нами грати».

А Віра без будь-якого перепочинку поїхала з кіногрупою в Сочі на зйомки. У той час вона знялася в трагічній мелодрамі «Міражі» режисера Петра Івановича Чардиніна, що збереглася до наших днів.

«Велика безкровна революція» 1918р. застала актрису за роботою над картиною «Княжна Тараканова», зйомки якої передбачалося провести в Одесі. Тепер же, коли революційні заворушення в Москві погрожували порушити всю роботу, акторів і зірку екрану терміново вирішили перевезти до Одеси, поки це було ще можливо.

Про переїзд до Одеси донька актриси згадує так:«У травні 1918 року студія виклопотала для мами вагон і, спішно попрощавшись зі знайомими і друзями, ми виїхали. Папа через поранення з нами їхати не міг: він обіцяв приїхати, як тільки йому дозволить нога. З татом в Москві залишилася маленька Нонна, яка через свій вік була б перешкодою в такій подорожі, і прабабуся - дивитися за господарством.

Наш вагон доїхав до нейтральної зони, де закінчувався Радянський Союз. Мені дуже хотілося спати, але нам довелося йти пішки по вибоїнах, трястися в якихось возах і підводах до того місця, де починалася ще незаймана революцією територія з її регулярним залізничним рухом і нормальним життям. Незабаром ми сіли знову на поїзд і прокинулися вже в Одесі.

В Одесі зібралися мати Віри, мої тітки - 21-річна Надя і 12-річна Соня, і я семи років. У переповненому місті за допомогою адміністрації студії нам вдалося зняти квартиру в будинку Попудова, на Соборній площі. Хоча і не таку зручну, як в Москві, але стерпну. В очікуванні, поки обладнувалася одеська кіностудія, мама знімалася в ряді картин в Ялті. Часто виступала в благодійних концертах на користь Добровольчої армії. Її поява на естраді з декламацією забезпечувала великі збори. Іноді мама брала і мене з собою в такі поїздки по Півдню».

Зйомки, концерти ... 8 лютого 1919 року Віра Холодна виступала на концерті на користь фонду професійного союзу театральних художників міста Одеси. У театрі було холодно, глядачі сиділи в шубах, а актори виходили у відкритих сукнях. Після виступу актриса злягла.

 І раптом 17 лютого 1919 року - незбагненна звістка: Віра Холодна померла.У віці 25 років. Собор, де відспівували Віру, був переповнений. Дивом нікого не задавили на смерть. За труною йшов тисячний натовп. Все місто прощалося з нею, і багато хто помітив, як змінилося обличчя улюбленої актриси.По країні миттєво поповзли зловісні чутки ірізні версії її смерті. 

Офіційна версія: Віра Холодна застудилася і захворіла на тяжку форму грипу з легеневими ускладненнями. Цю хворобу в народі називали «іспанка». 

Зі спогадів доньки актриси:«В одну з поїздок мама застудилася і злягла. За висновком лікарів, вона захворіла лютуючою тоді «іспанкою». Віра Холодна прохворіла два тижні, її мати і обидві сестри були весь час при ній. Але хід хвороби був неминучий - Віра Холодна, королева німого кіно, померла у вечорі 16 лютого 1919 року. Вона була похована в Одесі». 

Є й неофіційні версії. Версія перша - нібито Холодну отруїла контррозвідка союзних військ, які воювали з Червоною Армією. Мовляв, Віра не приховувала «червоних» поглядів, але при цьому мала великий вплив на француза, начальника штабу союзних військ, що знаходилися в Одесі, Анрі Фрейденберга. У них нібито був роман. І Фрейденберг, дізнавшись, що одеситка вивідує у нього секрети для більшовиків, надіслав букет отруєних білих лілій.

По другій версії, її вбили червоні за те, що вона шпигувала на користь французів.

 Третя версія:оскільки під час похорон люди  не впізнавали в покійниці Віру Холодну, вона була не схожа на себе, обличчя було синім (як пояснювали, від бальзамуючого розчину) тому й не впізнавали, то похоронили не Віру Холодну, а невідому померлу.А Віра завдяки інсценуванню втекла за кордон, бо виникла загроза викриття її таємної місії.

Однак, ніяких підтверджень жодній з версій не знайшлося.

Тіло Віри Холодної було забальзамоване і поховане в каплиці на ПершомуХристиянському кладовищі Одеси,щоб потім перевезти до Москви. Звістку про смерть дружини Володимир Холодний переніс важко і пережив її ненадовго - незабаром після смерті дружини Володимира Холодного заарештували представники ДПУ. Мати актриси, теж не на довго пережила свою дочку, через три місяці померла від епідемії червоного тифу. Тому займатися перевезенням тіла актриси стало нікому, і вона залишилася в Одесі.

Донька Євгенія згадувала:«Незабаром після похорону приїхали до Одеси моя прабабуся з сестрою Нонною - так нам стало відомо про арешт мого батька, Володимира Холодного, перевезеного до ДПУ на Луб'янку. В нашій московській квартирі чекісти багнетами розпороли стіни, меблі, подушки, матраци,а потім вивезли все, що залишилося. Прабабусю і сестру Нонну не чіпали, вони носили передачі в тюрму батька, поки їм не сказали, що більше не треба: батька розстріляли». 

Кладовище на якому була похована актрисау 1931 році було знищено: на його місці створилипарк Ілліча.Її сестра Соня, тоді вже відома балерина, просила дозволу перевезти труну з тілом сестри на інше кладовище - де була похована їхня мати. Їй сказали, що тіло буде перевезено до Москви. Але так і не довезли ...

Її могили не існує.

Пам'ятник Вірі Холодній в вигляді барельєфа стоїть на могиліїї режисера Петра Чардиніна.

Через три дні після її смерті на екрани вийшла остання картина за участі Королеви німого кіно Віри Холодної - кінохроніка П. Чардиніна "Похорон Віри Холодної". 

Як склалася подальша доля рідних Віри Холодної?Молодша сестраСоня Левченко залишилася в Одесі. Вона взяла собі прізвище Холодна, стала балериною Одеського оперного театру, де танцювала з 1920 до 1937. Все життя боролася за пам'ять сестри.

Про долю старшої сестри Надії та дочок актриси можна дізнатися з інтерв’ю доньки Євгенії у 2000р.: «Після смерті батьків наша тітка Надя взяла нас під свою опіку. Вона працювала в Одесі, в місцевому шпиталі, і незабаром вийшла заміж за обрусілого грека (її перший чоловік був убитий на фронті). Коли Одеса потрапила під владу більшовиків, все стало змінюватися, і тітка Надя зі своїм чоловіком, грецьким підданим, домоглася дозволу на виїзд. Як опікунка вона могла взяти нас з собою - так ми переїхали в Константинополь, де вже зібралося багато російських біженців.

Чоловік тітки Наді зустрів там багато знайомих комерсантів і, швидко освоївшись, почав свою справу. Нас, дівчаток, як і багатьох інших дітей біженців, зачислили в російську гімназію в Болгарії. Там було вже близько семи навчальних закладів з Росії, евакуйованих від червоного терору. Заступництво болгарського царя Бориса цьому сприяло. Кошти на навчання надходили з російської казни за кордоном, всі викладачі були досвідченими педагогами і давали прекрасну освіту.

Нам з Нонною часто висловлювали співчуття як сиротам відомої актриси. Приходили навіть незнайомі люди, давали газетні і журнальні вирізки, фотографії з настановами: зберігайте, це ваша мама. Під час літніх канікул я привозила це все в Константинополь і залишала тітці на збереження. Таким чином у мене зібрався великий матеріал про діяльність моєї матері. Переглядаючи потім з тіткою Надею ці статті, ми знаходили не тільки багато нісенітниць, але і явні вигадки і навіть страшенну брехню. 

Після закінчення гімназії в 1933 році я працювала у тітчиного чоловіка бухгалтером. Іноді давала уроки фортепіано і співу дітям турецької інтелігенції. Потім я вийшла заміж за російського офіцера, який працював автомеханіком в турецькій компанії. 

Після смерті чоловіка я знову оселилася у старіючої тітки Наді, вела її господарство і допомагала дядькові в його конторі. Я побувала двічі у Франції, гостювала у однокласників по гімназії в Швейцарії та Італії, а також на Святій Землі. У 1960 році я вийшла заміж за російського «американця», який мав ступінь магістра соціології. З ним мені вдалося побувати майже у всіх країнах Європи, в Китаї, Японії і в Росії».

Нонна - ще одна дочка Віри Холодної теж залишила спогади (інтерв'ю 2002 р.):«Через півроку після смерті мами померла бабуся, і нас з сестрою забрала до себе мамина сестра Надія.  Після гімназії я закінчила балетні курси при оперному театрі Софії; там було багато російських балерин і співаків, в їх числі - Шаляпін. У 1933 році Шаляпін влаштував в цьому театрі конкурс для молодих російських балерин; переможців він мав намір влаштувати в Паризьку Гранд Опера. Перемога дісталася мені і Вороновій; ми всі з Федором Івановичем поїхали до Парижу, але я, пробувши там два тижні, повернулася в Софію: Болгарія мені була домівкою, а Франція - чужою країною. Я залишилася працювати в Софійській Опері балериною. Також співала разом з Шаляпіним в «Фаусті», «Князі Ігорі». 

У 1939-му я поїхала до тітки в Стамбул, де вийшла заміж.В шлюбі з’явилося два сини і дочка. Я давала уроки танців, гімнастики, балету. Через деякий час ми з чоловіком розлучилися, я ростила трьох дітей одна. Сини закінчили німецьку вищу школу, дочка - австрійську (ця школа знаходилася на тій же вулиці, де ми жили). Зараз сини працюють у фірмах: старший - в США, молодший - у Італії. Дочка Віра - ім'я на честь моєї мами - в 18 років вийшла заміж за англійця і не працювала.

Коли мені було близько 50 років, трапилася романтична історія. Нас з Женею розшукав Антоні Горачек, колишній тапер кінотеатру в Новоросійську, де в далекі роки юності він, приїхавши з батьком з Відня, акомпанував під фільми Віри Холодної. І ось, дізнавшись, що в Стамбулі живуть дочки Віри, він приїхав і знайшов нас в церковному хорі. Ми захопилися один одним, як ніби нам по 18! Він зробив пропозицію,я погодилася.  Антоні виявився дуже доброю людиною, на все життя став мені другом. Був надзвичайно талановитий: грав на скрипці, віолончелі, акордеоні, фортепіано, органі; вільно володів російською, чеською, німецькою та турецькою ... У 1979 році поїхала з ним в Сан -Франціско.  На жаль, вік брав своє, чоловік помер. Я в Америці працювала - доглядала за бабусями.Уже в немолодому віці прокинулася в мені пристрасть до малювання. Коли приходить натхнення, я сідаю малювати, і ніщо не може мене відволікти.А ще я дуже люблю слухати музику. Коли грає орган, мені здається, що я злітаю на небо».

Директору музею кіно Вадиму Костроменко пощастило бути особисто знайомим з прийомною дочкою Віри Холодної - Нонною. 90-річна бабуся прилетіла зі Штатів, щоб поклонитися маминій могилі (так, як могила не збереглася її відвезли до барельєфу актриси)і подарувала рукавичку Віри Холодної. 

На жаль, в мережі немає відомостей, чи живі доньки Віри Холодної зараз, а якщо немає - то коли саме їх не стало.Як не знайшлося і фотографій вже дорослих Нонни і Євгенії. Відомий один тільки факт, що обидві вони, очевидно, дожили до свого 100-річного ювілею.

А пам'ятьпро Велику актрису німого кіно залишилася. Це пісні Вертинського. П'ять її фільмів і плівка із записом її похорону. Чутки і домисли. Легенда про її смерть. Легенда про неї саму.

Більше таких не було.

У 2003 році, в Одесі на вулиці Преображенській,навпроти будинку в якому вона померла,до 110-річчя від дня народження Віри Холодної, встановили пам'ятник актрисі.

На її честь в Одесі названа площа, а в Полтаві провулок. До 120-річчя, в 2013 році, Укрпошта випустила пам'ятну марку, присвячену Королеві німого кіно.

​